Кайдашева сім'я

Мотря поралась в хатi й разу не глянула на свекруху. Вона вибрала сорочки з жлукта, пiшла на ставок прать й прийшла додому аж увечерi.

– Постривай же, свекрухо! – говорила голосно Мотря сама до себе, розвiшуючи сорочки по тину. – Будеш ти в мене циганськоi халяндри скакати, а не я в тебе.

На другий день вдосвiта Кайдашиха закричала з печi на Мотрю:

– Мотре! вставай вже прясти! Мотреi чи ти чуеш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.

– Мотре! вже третi пiвнi спiвали! Вставай та розкладай в печi трiски.

– Ох-ох-ох! – застогнала Мотря достоту таким жалiбним голосом, як стогнала Кайдашиха. – Так у мене болять крижi, що я i з постелi не встану.

Кайдашиха впiзнала Мотрину кумедiю й розсердилась.

– Чого це ти дражнишся зо мною? Ти думаеш, що мене пiддуриш? Годi тобi брехнi справлять. Вставай та в печi розтоплюй.

– Мамо! годi вам спати! Вставайте та в печi розтоплюйте! – крикнула й собi Мотря з полу. – А я трошки покачаюсь!

– Оце довелось на старiсть терпiти таку напасть од своiх дiтей, – промовила Кайдашиха.

– Карпе! штовхни пiд бiк свою жiнку, нехай устае до роботи.

В хатi всi спали, аж хропли.

– Якби я була кобила, то я б давно встала. Нехай вам кобили прядуть та варять.

Кайдашиха прикусила язика, але ii розбирала злiсть.

– Чи ти здурiла сьогоднi, чи наважилася мене з свiту звести? Омельку! – крикнула Кайдашиха на свого чоловiка. – Чи ти чуеш, що витворяе твоя невiстка?

Старий Кайдаш лежав на лавi догори лицем i важко дихав. Вiн звечора таки добре випив у шинку й спав як убитий.

Жiночий крик, гострi жiночi голоси стривожили його, i вiн почав кричать через сон диким, чудним голосом. Йому приснилось, нiби в хату серед ночi вбiгла коза з червоними очима, з вогнем у ротi, освiтила огнем хату, вхопила в переднi лапи кочергу й почала поратись коло печi та все клацала до його червоними огняними зубами. Вiн хотiв пiдвести руку та перехреститься, але руки стали неначе залiзнi. А коза все крутилась коло печi, а далi почала танцювати, висолопивши язика на пiв-аршина. Дивиться Кайдаш на ту козу. З кози стала кобила з здоровою, як ночви, головою, з страшними червоними очима, з огняним язиком. Кайдаш закричав не своiм голосом. Сини повскакували з постелi й кинулись до батька. Мотря й Кайдашиха перестали свариться i собi повставали. Карпо перекинув батька на бiк, i вiн тiльки тодi прокинувся й опам’ятався.

– Тату! чого це ви так кричите? Мабуть, вам щось страшне приснилось? – питав батька Карпо.