Кайдашева сім'я

– Спасибi вам, свахо! Живемо потрошку, хвалити Бога. Сiдайте, свахо, щоб старости сiдали, – просила хазяйка.

– Та дай же, Боже, щоб старости сiдали. Як дасть Господь милосердний, то, може, й справдi старости незабаром сядуть у вас, – говорила Кайдашиха, втираючи губи й вид хусточкою, хоч на губах i на виду нiчогiсiнько не було.

– Чи це ви, свахо, запилились? – спитала в Кайдашихи хазяйка.

– Еге, мое серденько. Надворi душно, неначе серед лiта. – сказала

– Кайдашиха i знов удруге обтерла вид хусточкою.

Кайдашиха сiла коло стола на ослонi. Кайдаш балакав з хазяiном.

– Та сiдайте-бо, свахо, за стiл! – просила хазяйка. Кайдашиха пересiла з ослона на лаву. Вона дуже церемонилась i була прохана. Пробуваючи на службi в панiв, вона набралась од iх чимало пишання.

– Та сiдайте-бо, свахо, за стiл, будьте ласкавi. Оце, господи! А ви, свату, чого це стоiте? Сiдайте за стiл, а то ще й старости нашi спротивляться.

Кайдаш полiз за стiл. Кайдашиха тiльки трохи посунулась на лавi до стола й очi опустила додолу.

– Оце, Господи! Сiдайте-бо, свахо, коли ваша ласка, на покутi! Ви у тяки ж наша сваха! – припрошувала хазяйка Кайдашиху.

Кайдашиха зовсiм спустила очi, запишалась, втерла губи хусточкою i посунулась на саме покуття. Вона ледве пiдвела очi й глянула на хату.

– Де це моя Мотря? Оце загаялась за тiею роботою. Вже й час полуднувать, – говорила хазяйка, вештаючись по хатi.

– Та й робоча ваша дочка! Що за золота в вас дитина. Там так пильнуе коло роботи, що й не розгинаеться. Ото, мое серце, гарну невiсточку матиму, коли дасть Господь милосердний довести дiло до ладу, – заговорила Кайдашиха, неначе в розмовi мед розлила по хатi.

Довбишка гукнула на Мотрю. Мотря ввiйшла в хату й стала коло порога. Мати загадала iй зiбрати з глечика сметану та накришить сала. Сама хазяйка накраяла хлiба, а хазяiн внiс з хижки бокату пляшку горiлки й поставив на стiл.

Мотря поставила на стiл полумисок з сметаною й тарiлку з шматочками сала. Кайдашиха не зводила з Мотрi очей, неначе хотiла випитать всю ii душу. Їi очi з м’якеньких стали зразу тверденькi. Брови насупились, а осмiх злетiв з уст i нiби вилетiв з хати.