Кайдашева сім'я

Мотря стала якось добрiша й ласкавiша. Вона осмiхнулась i глянула Карповi просто в вiчi. Їi блискучi очi неначе легка роса присипала.

– Як зiйдуть зорi на небi, я видам матерi вечерю та й вискочу на часок у садок. Прощай, Карпе! – сказала Мотря i крутнулась перед ним так швидко, що ii стрiчки обсипали йому лице, нiби пухом.

«Ой ти, дiвчино, з кучерявоi рути-мяти звита та з гостролистоi шельвii!» – подумав Карпо i повернув назад додому.

Минуло недiль зо двi. Вже кiнчалось лiто. Перед самим Семеном Карпо заслав до Мотрi старостiв.

Старости замiняли хлiб; Мотря не цуралася Карпа.

На Семена старий Кайдаш надiв нову чорну свиту, засунув за пазуху паляницю, взяв у руки цiпок i пiшов з своею жiнкою до Довбишiв в гостi. Кайдашиха вбралась, як у недiлю, в горсет, в жовтi чоботи, в нову бiлу свиту, ще й засунула в рукав бiлу хусточку. Довбишi були багатенькi, i Кайдашевi хотiлось себе показать перед багатирями.

Кайдаш з жiнкою ввiйшов у Довбишiв двiр. Надворi було гаряче, як лiтом. Сонце тiльки що звернуло з пiвдня.

Кайдашиха стала коло ворiт i обтерла полою пил з жовтих чобiт. Недалеко од хати пiд грушею Мотря терла коноплi. ЇЇ руки ходили ходором. Терниця гавкала пiд ii руками, як сучка, дрiбно та голосно, аж скрипiла, аж вила. Жменя конопель маяла в ii руцi, неначе лисичий хвiст.

– Добридень, моя дитино! Боже, поможи! – промовила Кайдашиха до Мотрi тоненьким голосом.

– Доброго здоров’я! Спасибi! – обiзвалась Мотря з садка, i ii руки не переставали ворушити мечик терницi.

Вона тiльки пiдвела голову вгору i знов спустила очi на терницю.

– Чи батько та мати дома? – спитала Кайдашиха.

– Дома. Вони в хатi, – обiзвалась Мотря, i терниця замовкла на хвилину та й знов загавкала на ввесь садок.

Довбишка виглянула в вiкно й догадалась, що Кайдашi йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стiл, поклала на столi хлiб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сiни, вскочив у хижку i накинув на себе свиту.

Ще Кайдашиха розмовляла в дворi з Мотрею, а Довбишка одчинила сiнешнi дверi й стала на порозi.

Кайдашi привiтались до Довбишки. Хазяйка попросила iх у хату. В сiнях гостей стрiв Довбиш i поцiлувався з ними. Всi вони ввiйшли в хату, i гостi знов поздоровкались з хазяiнами.

Кайдашиха поклала на стiл паляницю. Довбишка взяла паляницю в руки, поцiлувала й знов поклала на стiл.

– Як вас, свахо, Бог милуе? Чи живi, чи здоровi, мое серденько? – говорила Кайдашиха тонким голосом тавсе пишала губи.