Кайдашева сім'я

Мотря затулила губи хустиною, але зараз iх одтулила й смiливо спитала:

– Чи вийдеш по обiдi на музики?

– Вийду! А ти, Мотре, вийдеш?

– Вийду, хоч би мати й не пускала, – одказала Мотря i побiгла на греблю та й сховалась за вербами, тiльки червонi стрiчки блищали мiж зеленим листом.

«Ой важу я на цю дiвчину вражу, та не знаю, чи буде вона моею: в’еться, як в’юн в руках, та коли б не вислизнула з рук», – подумав Карпо та й пiшов у хату.

По обiдi на вулицi вдарили троiстi музики i пiшли через все село до корчми, виграваючи дорогою.

Заворушились дiвчата на городах та в садках, висипались на вулицю, аж перелази затрiщали. Жнива кiнчались, наставав вiльнiший час. Дiвчата збирались на гулянку пiд корчмою. Корчма стояла коло одноi греблi над ставком мiж високими вербами. Всi дiвчата були тiльки в червоних кибалках, одна Мотря прийшла в квiтках та в стрiчках. Дiвчата зглядались одна з другою та все поглядали на Мотрю. Мiж парубками зачорнiла висока смушева Карпова шапка. Карпо найняв музики дiвчатам. Всi дiвчата здивувались. Нiхто не догадавсь, що вiн найняв музики для однiеi Мотрi. Мотря пiшла у танець i повела за собою других дiвчат. За дiвчатами пiшли в танець хлопцi. Тiльки Карпо стояв оддалеки, заклавши одну руку за пояс. Вiн не любив i не вмiв танцювать. Оддалеки вiн спiдлоба дивився на Мотрю, як на ii плечах манячили довгi кiнцi стрiчок, як дрiботiли в танцях ii червонi чоботи, як бряжчало на шиi добре намисто з дукачами.

Музики разом стали, неначе струни порвали. Дiвчата перестали танцювать.

Карпо все стояв та скоса поглядав на Мотрю. Вiн не приступав до неi, не розмовляв з нею. Мотрю почала брати злiсть. Надвечiр дiвчата почали розходиться. Пiшла додому й Мотря, трохи сердита на Карпа. Карпо наздогнав ii й пiшов з нею поруч, але довго не промовляв i слова. Мотря мовчки лузала насiння. Довбишiв двiр був недалечко. Вже було видко садок i задимлений верх. Вони пiшли греблею.

– Чого це ти, парубче, слiдком iдеш за мною? Мати вглядить та ще й вилае, – сказала Мотря, не дивлячись на Карпа.

– А як я свисну за садком, чи вийдеш?

– Я б обсадила черешнями двiр, щоб i твого голосу не було чуть.

– Чому ж так?

– Хто тебе знае, чи ти гордий, чи ти пишний, чи гордо несешся? Я не знаю, чи ти мене вiрно любиш, чи з мене смiешся. Ще й слави на все село наробиш. Карпо спинився пiд вербою на греблi. Мотря й собi стала.

– Я не гордий, я не пишний й гордо не несуся. Я тебе, Мотре, щиро люблю i з тебе не смiюся.