Кайдашева сім'я

– Держи цабе! – крикнув не своiм голосом старий Кайдаш, побачивши, що вiз нахиляеться на один бiк. – Чи ти оглух, чи ти ослiп! Карпе, держи-бо цабе!

Карпо не мiг одiрвати очей од Мотрi, а вiз усе нахилявся набiк. Батько кинув заднього воза i побiг з гори до переднього та все кричав: цабе, сiрий, цабе! Вiз вискочив колесом на горбок i перекинувся набiк. Передня вiсь хруснула, як трiска, а колесо зав’язло в рiвчаку.

– Ой, лиха моя година та нещаслива! – крикнув Кайдаш. – Це ж мене покарала свята недiля.

І нащо було сьогоднi iхати по снопи?

Не встиг Кайдаш набiдкаться, як заднiй вiз нагнався на переднiй i перекинувся.

Тим часом на дзвiницi вдарили в усi дзвони. Всi люди що сидiли коло церкви, повставали й почали хреститься. Кайдашевi було видно увесь шпиль, на котрому стояла церква, всiх людей коло церкви. Вiн зняв шапку i почав хреститись.

– Господи милостивий та милосердний! Покарала мене й свята недiля i свята п’ятниця.

Тепер хоч сядь та й плач! – говорив Кайдаш i трохи не плакав.

– Вас, тату, все карае, як не п’ятниця, так недiля, – сказав Карпо насмiшкувато.

– Ти вже в нас великорозумний. Коли б пак було копирснуть хоч раз заступом того каторжного горбика! Що ж тепер будемо на свiтi божому робити! – бiдкався старий Кайдаш.

– Кидаймо снопи та ходiм до церкви, – сказав Карпо.

В старого батька i справдi була така думка, йому хотiлось одмолитись за свiй грiх.

Карповi ще бiльше хотiлось до церкви. Вiн тiльки поглядав, як Мотря йшла на гору до церкви, як увiйшла в браму, як перейшла цвинтар пiд зеленими вишнями й стала коло самих дверей, коло дiвчат.

Карпо глянув на вози й важко здихнув. Треба було браться за роботу.

Вже задзвонили на «достойно», як Кайдаш з синами впорався коло воза, одвiз снопи в двiр, а на горi зостався тiльки поламаний вiз. Старий Кайдаш накинув свиту й пiшов до церкви одмолюватись за свiй грiх.

За ним слiдком пiшов i Карпо, щоб подивиться на Мотрю.

Карпо перейшов цвинтар i тiльки встиг кинути очима на Мотрю. Вона зумисне стала коло дiвчат з самого краю. Карпо ледве вглядiв на ходу ii гострi, як нiж, очi, вхопив ii блискучий погляд з-пiд вiнка квiток та зеленого листя.

Виходячи з церкви, Карпо догнав Мотрю за брамою. Їi довгi стрiчки маяли на вiтрi, неначе листя розкiшного хмелю, що почiплявся на тополi.