Прекрасні й приречені

– Напевне, так, якби ж вони були грацiйно-лiнивими. Але хiба це можливо для американця?

– Чому ж нi? – запитав вiн збентежено.

Але ii увага вже покинула цю тему i полетiла аж на десятий поверх.

– Мiй тато злий на мене, – зауважила вона беземоцiйно.

– Чому? Але я таки хотiв би знати, чому американець не може бути грацiйно-лiнивим, – його голос набув наполегливоi iнтонацii, – це мене дивуе. Просто… просто… я не розумiю, чому всi вважають, що молодий чоловiк зобов’язаний осiсти в дiловому районi та проводити там по десять годин кожен день, протягом двадцяти найкращих рокiв свого життя, за тупою, нетворчою, хоч i не альтруiстичною роботою.

Вiн здався. Вона незворушно дивилась на нього. Вiн чекав, що вона погодиться або не погодиться, але вона мовчала.

– Ви нiколи не маете думки про будь-що? – запитав вiн дещо роздратовано.

Вона похитала головою, i поки очi ii стежили за танцюючими парами, вона вiдповiла:

– Не знаю. Я не знаю нiчого про те, що вам слiд чи не слiд робити, чи що будь-кому варто робити.

Вона остаточно збентежила його, змiшала хiд його думок. Потреба висловитись iще нiколи не була такою бажаною i такою неможливою.

– Звiсно, – погодився вiн виправдовуючись, – я також не знаю, само собою, але…

– Коли я думаю про людей, – продовжила вона, – зазвичай менi цiкаво, наскiльки вони вписуються у свое оточення, чи iм належить бути там, де вони е. Менi байдуже, роблять вони щось чи не роблять, насправдi мене завжди вражае, коли хтось робить якусь справу.

– А вам не хотiлось би займатись якоюсь справою?

– Я хочу спати.

На мить вiн остовпiв, нiби вона саме це дослiвно мала на увазi.

– Спати?

– Щось на кшталт. Я просто хочу байдикувати, i я хочу, щоби люди довкола мене клопоталися справами, бо так я почуваюся спокiйною та захищеною, а хтось мусить нiчого не робити, щоб вони складали менi приемну компанiю. Але я не хочу змiнювати людей чи переживати через них.

– Ви – дивна маленька детермiнiстка, – засмiявся Ентонi. – Такий ваш свiт, правда?

– Ну… – сказала вона, швидко вiдводячи погляд, – чом би й нi? Поки я молода.

Перед останнiм словом вона зробила невелику паузу, й Ентонi подумав, що вона додасть «i красива». Беззаперечно, вона саме це й мала на увазi.

Їi очi засяяли, вiн сподiвався, що вона продовжить тему. Йому поталанило спровокувати ii (принаймнi, так йому здалося), вiн навiть нахилився вперед, щоби вловити слова.

Але «Ходiмо танцювати!» – ось усе, що вона сказала.