Прекрасні й приречені

Коли вони зайшли в зал, оркестр награвав першi акорди «макшишi» – музики, повноi потрiскування кастаньет i легко-млявих скрипкових гармонiй, вона була дуже доречною в залюдненому зимовому ресторанi, що його заполонили студенти коледжiв у передчуттi прийдешнiх канiкул. Глорiя ретельно оглянула кiлька столикiв та ескортувала Ентонi обхiдним шляхом до столика на двох у дальньому кутку зала, чим викликала його роздратування. Пiдiйшовши до столика, вона знову завагалася. Сiсти iй злiва чи справа? Їi прекраснi очi й губи були дуже серйозними, коли вона робила вибiр, i знову Ентонi подумав, якими невимушеними були всi ii жести; все в життi вона сприймала так, нiби мала постiйно робити вибiр, розкладати по полицях, нiби вибираючи один подарунок iз безлiчi на прилавку.

Впродовж декiлькох хвилин вона байдуже споглядала танцюючi пари, а коли одна пролiтала повз, кружляючи в танцi, вона пошепки коментувала:

– Он симпатична дiвчина в блакитному, – й додавала, коли Ентонi слухняно звертав погляд: – Ось! Нi, за вами, там!

– Так, – безпорадно погоджувався вiн.

– Ви ii не бачили.

– Я краще дивився би на вас.

– Я знаю, але вона дуже симпатична. Тiльки в неi грубi щиколотки.

– Привiт, Глорiе! Агов, Глорiе!

– О, привiт.

– Хто це? – запитав вiн.

– Не знаю. Хтось. – Вона побачила iнше обличчя. – Привiт, Мюрiел! – І, звертаючись до Ентонi: – Це – Мюрiел Кейн. Вона приваблива, хоч i не вельми.

Ентонi схвально усмiхнувся.

– Приваблива, хоч i не вельми, – повторив вiн.

Вона усмiхнулась i одразу зацiкавилась.

– Фраза вам видалася смiшною? – Вона була така зворушлива, зосереджено чекаючи вiдповiдi.

– Так, просто кумедно.

– Хочете потанцювати?

– А ви?

– Не проти. Але ще посидьмо, – вона ухвалила рiшення.

– І поговоримо про вас? Ви ж полюбляете розповiдати про себе, так?

– Так, – вона засмiялась, бо ii спiймали на марнославствi.

– Можна собi уявити вашу автобiографiю класика.

– Дiк каже, що немае про що писати.

– Дiк! – вигукнув вiн. – Що вiн знае про вас?

– Нiчого. Але вiн каже, що бiографiя кожноi жiнки починаеться з першим поцiлунком i закiнчуеться з останньою дитиною на руках.

– Це вiн зi своеi книжки цитуе.

– Вiн каже, що жiнка, яка нiколи не кохала, не мае бiографii – тiльки iсторiю.

Ентонi знову засмiявся.

– Хочете сказати, що ви нiколи не кохали?

– Не думаю.