Потоп. Том III

Тим часом пан Чарнецький, залишивши командування вiйськом пановi Любомирському й узявши ляуданську хоругву для супроводу, переправився через Вiслу вище гирла Сяну, щоб iз паном Сапегою здибатися i про дальшу вiйну з ним порадитися. Цього разу вже не було потрiбне посередництво пана Заглоби, щоб два вождi змогли домовитися, бо обое про вiтчизну турбувалися бiльше, нiж кожен зокрема про себе самого, обое були готовi для неi пожертвувати особистим, почуттями й амбiцiями. Литовський гетьман не заздрив пановi Чарнецькому, а той – гетьманoвi, обое поважали один одного, тому зустрiч мiж ними була така, що навiть найстарiшим жовнiрам сльози заряснiли на очах.

– Росте Рiч Посполита, радiе мила вiтчизна, коли такi ii сини обiймаються, – казав панам Володийовськoму та Скшетуському пан Заглобa. – Страшний iз пана Чарнецький воiн i щира душа, але i пана Сапегу хоч до рани приклади, то вона загоiться. Бодай би такi навiть на камiннi родилися. То шкури шведськi порепалися, щоб iхню сутнiсть люди краще бачити змогли.

– Бог ласкавий! Зло минае! Бог ласкавий! – примовляв Ян Скшетуський.

– Стережiться блюзнiрства! – застерiг його пан Заглобa. – Бо кожне зло мусить минутися, хоч би як довго воно тривало, адже iнакше це був би доказ того, що нечистий править свiтом, а не Ісус Христос, котрий милосердя мае безмiрне.

Дальшу розмову перервав прихiд пана Бабиничa, високу постать котрого побачили здаля понад хвилею голiв iнших. Пан Володийовський i пан Заглобa одразу ж замахали до нього, але той так задивився на пана Чарнецького, що друзiв своiх не вiдразу й помiтив.

– Погляньте, – зауважив пан Заглобa, – як вiн схуд!

– Не вдалося йому чогось добитися проти князя Богуслава, – докинув пан Володийовський, – iнакше був би веселiшим.

– Та звiсно, що не добився. Адже вiдомо, що Богуслав пiд Мальборком, разом iз Штейнбоком, фортецю штурмуе.

– На Бога надiя, що це йому не вдасться!

Пан Заглобa задумався:

– Навiть якщо Мальборк i вiзьмуть, то ми тим часом Carolum Gustavum captivabimus. І подивимось, чи фортецю за короля не вiддадуть.

– Дивiться! Пан Бабинич уже йде до нас! – втрутився пан Скшетуський.