Потоп. Том III

– Замок у повiтря вилетить з усiма людьми, – рапортував вiн. – Може, навiть i сам пан Чарнецький загине.

– Якщо так, то хочу бачити, як побожнi поляки на небо летiти будуть, – усмiхнувся король.

І залишився з усiма генералами на мiсцi.

Тим часом, не зважаючи на заборону пана Чарнецькогo, котрий зраду передбачав, добровольцi та селяни розбiглися по всьому замку шукати шведiв, котрi поховалися, i задля грабунку. Сурми грали тривогу, щоб хто живий, ховався в мiстi, але вони цих сигналiв не чули, або не хотiли на них зважати.

Раптом затряслася iм земля пiд ногами, страшний грiм i гуркiт струсонув повiтрям, велетенський стовп вогню вибухнув угору, викидаючи в повiтря землю, камiння, дахи, весь замок i понад п’ятсот тiл тих, хто вiдступити не встиг.

Карл-Густав аж у боки взявся вiд радощiв, а догiдливi царедворцi одразу ж стали повторювати його слова.

– На небо летять поляки! На небо! На небо!

Але передчасна була iхня радiсть, бо Сандомир усе одно залишився пiд польським контролем i це зупинило постачання продовольством головнiй армii, замкненiй у рiчковому трикутнику.

Пан Чарнецький розбив табiр навпроти шведiв, по той бiк Вiсли, i наглядав за переправою.

А тут ще й пан Сапегa, великий гетьман литовський i вiленський воевода, пiдiйшов iз литовцями з iншого боку й облаштувався за Сяном. Оточили шведiв iз усiх бокiв, затиснули iх наче в клiщi.

– Пастка замкнулася! – балакали мiж собою жовнiри в обох польських таборах.

Кожен, навiть найменше з вiйськовим мистецтвом обiзнаний, тямив, що загибель нависла неминуча над загарбниками, хiба що надiйшла би пiдмога i на якийсь час це вiдтермiнувала.

Розумiли це i шведи. Щоранку офiцери та солдати приходили на берег Вiсли i з розпачем в очах i серцi споглядали на загони грiзноi кавалерii пана Чарнецькогo, що чорнiли на протилежному боцi.

Потiм йшли над Сян, а там уже вiйсько пана Сапеги чигало i вдень, i вночi, готове почастувати iх шаблею та мушкетом.

Про переправу через Сян чи через Вiслу, поки обидва вiйська стояли так близько, годi було й думати. Могли хiба що шведи повернутися до Ярослава тiею ж дорогою, якою прийшли, але знали, що тодi жоден iз них уже не побачить Швецii.

Потягнулися важкi днi, i ще важчi, бо гамiрнi та сповненi сварок, ночi. Продовольство знову закiнчувалося.