Потоп. Том III

Пан Чарнецький переможений i припинив свое iснування! Вiд цiеi думки забули про всi незгоди, яких зазнали. Вiд цiеi милоi думки забули й про майбутнi труднощi. Слова короля, якi багато офiцерiв чули, розлетiлися по табору й усi були переконанi, що перемога ця справдi мала надзвичайне значення, що дракон вiйни переможений, а тепер настали часи для помсти та панування.

Монарх дав вiйську кiльканадцять годин перепочинку. Тим часом iз Козениць прибули пiдводи з провiантом. Вiйсько розмiстилося в Голомб’i, Кровенiках i Жижинi.

Рейтари пiдпалили покинутi подвiр’я, повiсили кiльканадцятьох селян, узятих зi зброею в руках, i кiлькох пахолкiв, котрих сплутали iз селянами. Потiм вiдбувся бенкет, пiсля якого солдатня заснула мiцним сном, вперше вже вiддавна спокiйним. Наступного дня прокинулися бадьорi i першi слова в усiх на язиках були:

– Немае бiльше Чарнецькогo!

Повторювали це один одному, немовби навзаем хотiли доброю новиною подiлитися. Похiд розпочався весело. День був сухий, холодний i погожий.

Кiнськi тiла та нiздрi вкрилися памороззю. Льодяний вiтер заморозив калюжi на Люблiнському трактi i дорогу зробив прохiдною.

Вiйсько розтягнулося майже на милю вужем, чого ранiше не робили нiколи. Два драгунськi полки пiд командуванням француза Дюбуа пiшли на Кiнську Волю, Маркушiв i Гарбiв, за милю вiд головних сил. Якби так iшли ще три днi тому, то iх обов’язково спiткала б смерть, але тепер передував шведам страх i слава перемоги.

– Немае бiльше Чарнецькогo! – повторювали офiцери та солдати.

Похiд вiдбувався спокiйно. З лiсових глибин не чулися вигуки, iз заростiв не прилiтали стрiли, невидимою рукою випущенi.

Над вечiр Карл-Густав прибув до Гарбовa, веселий i в хорошому гуморi. Вже саме хотiв вдатися до вiдпочинку, як тут Ашемберг повiдомив через службового офiцера, що хоче побачити короля в нагальнiй справi.

За хвилину вiн зайшов до квартири, i не сам, а з драгунським ротмiстром. Король, котрий мав швидке око та пам’ять, таку обширну, що iмена майже всiх жовнiрiв пам’ятав, упiзнав зараз же капiтана.

– А що нового, Фрiде? – спитав вiн. – Дюбуа повернувся?

– Дюбуа мертвий, – вiдповiв Фрiд.

Король сторопiв. Лише тепер зауважив, що ротмiстр мав вигляд, немов його з могили викопали, й одяг на ньому пошарпаний.

– А драгуни? – поцiкавився монарх. – Їх же два полки?

– Всiх до ноги вирiзали. Мене одного живим вiдпустили!

Смагляве обличчя короля потемнiло. Руками вiн заправив собi пасма волосся за вуха.