Потоп. Том III

Решта полкiв пана Чарнецькогo, недисциплiнованi i не достатньо вишколенi, не зумiли вчасно перешикуватися, деякi коней не мали пiд рукою, iншi, котрi по дальших селах стояли, всупереч наказам залишатися напоготовi розiйшлися по домiвках. Тому, коли ворог напав несподiвано, одразу ж кинулися врозтiч, i в бiк Вепра повтiкали. Тому пан Чарнецький наказав сурмити вiдступ, аби тi полки, якi першими атакували, не втратити. Однi подалися за Вепр, iншi – до Кiнськоi Волi, залишаючи поле та славу перемоги Карлoвi.

А тих, хто за Вепр тiкали, довго переслiдували хоругви панiв Зброжекa та Калинськогo, котрi ще на боцi шведiв воювали.

Радiсть запанувала у шведському таборi незмiрна. Невеликi, щоправда, дiсталися шведам вiд тiеi перемоги трофеi: сакви з вiвсом i кiлька порожнiх возiв, але Карлoвi до здобичi цього разу було байдуже. Король радiв, що перемога, як у давнi часи, повернулася до нього, що як тiльки вiн з’явився, то всiх розбив. І це самого пана Чарнецькогo, на котрого найбiльшi надii Ян-Казимир i Рiч Посполита покладали.

Монарх мiг сподiватися, що звiстка пошириться всiею краiною, що кожнi вуста повторюватимуть: «Чарнецького розбили», що страхопуди розмiри поразки роздують i тим самим засмутять серця i вiдберуть запал усiм, хто на поклик Тишовецькоi конфедерацii за зброю взявся.

Коли монарху принесли i кинули пiд ноги тi сакви вiвса, а разом iз ними тiла Вiлкiнсонa та Вальдемарa, той звернувся до своiх зажурених генералiв:

– Не треба хмурити чоло, бо це – найбiльша перемога, яку впродовж року вдалося здобути, й усю вiйну вона закiнчити може.

– Ваша королiвська величносте, – вiдказав Вiттемберг, котрий у своiй слабкостi бачив речi песимiстичнiше. – Дякуймо Боговi, якщо дальший похiд будемо мати спокiйний. Бо хоч такi вiйська, як пана Чарнецькогo, хутко розпорошуються, але й мерщiй знову в купу збираються.

На це король зауважив:

– Пане маршале! Я не вважаю вас гiршим полководцем за пана Чарнецькогo, але якби я вас так розбив, то можу закластися, що i за два мiсяцi ви не змогли б вiйсько зiбрати.

Вiттемберг лише мовчки вклонився, а Карл правив далi:

– Правду кажете, похiд будемо мати безпечний, бо лише пан Чарнецький мiг його справдi стримувати. Немае вiйська пана Чарнецькогo – немае й перешкод!

Генерали втiшилися вiд цих слiв. Одурманенi перемогою вiйська проходили перед очима короля з вигуками та спiвами. Пан Чарнецький припинив висiти, як хмара, над ними.