Потоп. Том III

– Хто це зробив?

– Чарнецький!

Карл-Густав замовк i здивовано витрiщився на Ашембергa, а той лише головою кивав, немовби мав намiр повторювати:

– Чарнецький! Чарнецький! Чарнецький!

– Не можу в це повiрити, – сказав помовчавши король. – Ви бачили його на власнi очi?

– Як вашу величнiсть бачу. Наказав менi вклонитися вашiй королiвськiй величностi й оголосити, що вiн за Вiслу тепер переправляеться, але скоро знову стежками нашими пiде. Не знаю, чи правду вiн повiдомив.

– Гаразд! – промовив король.

– Скiльки в нього людей?

– Я не мiг точно полiчити, але з чотири тисячi людей бачив особисто, а за лiсом стояла ще якась кавалерiя. Оточили нас бiля Красичинa, до якого полковник Дюбуа навмисно з тракту вiдхилився, бо йому донесли, що там якiсь люди перебувають. Тепер вважаю, що пан Чарнецький навмисно пiдiслав язика, щоб той нас у засiдку привiв. Тому нiхто, крiм мене, живим не залишився. Селяни добивали поранених, я ж дивом урятувався!

– З нечистим цей чоловiк увiйшов до спiлки, не iнакше, – зронив, прикладаючи долоню до чола, король.

– Бо щоб пiсля такоi поразки знову вiйсько зiбрати i над карком нам зависнути – це не людська сила!

– Сталося те, що маршал Вiттемберг передбачав, – докинув Ашемберг.

Тут король вибухнув:

– Ви все вмiете передбачати, лише радити не вмiете!

Ашемберг зблiд i замовк. Карл-Густав, коли був веселий, то наче iз самоi доброти вилiплений, але коли вже брову насупив, то викликав забобонний страх навiть у найближчому оточеннi. Не так птахи криються перед орлом, як крилися перед ним найстаршi та найзаслуженiшi генерали.

Але помiркувавши, монарх знову спитав капiтана Фрiдa:

– І хороше вiйсько мае пан Чарнецький?

– Я бачив цiлком пристойнi хоругви, а кавалерiю завжди мали добру.

– Це тi самi, що пiд Голомб’ем iз таким запалом на нас насiдали. Загартованi мусять бути це полки. А вiн сам, пан Чарнецький, – веселий, самовпевнений?

– Настiльки самовпевнений, наче це вiн пiд Голомб’ем нас розгромив. Тепер тим бiльше серця iхнi змiцнiють, бо про поразку вже й забули, i новою вiкторiею вихваляються.

Ваша королiвська величносте! Що менi наказав пан Чарнецький передати, те я й повторив, але коли я вже виiжджав, то пiдiйшов до мене хтось iз старшин, могутнiй чоловiк, старий, i повiдомив менi, що вiн той, хто самого славетного Густавa-Адольфa в поединку здолав. Дуже вже вiн вашу королiвську величнiсть поносив, а iншi йому вторили. Так вони хизуються! Я вiд’iхав пiд лайку й образи.