Потоп. Том II

– Лихий вiн чоловiк, давно я це знав! – вставив i свiй грiш Ганхов.

– І не застерегли мене? Чому ж? – спитав iз докором князь Януш.

– Бо боявся, що ваша свiтлiсть у зрадi мене запiдозрить, адже вiн тодi мав бiльшу довiру, нiж я.

– Horribile dictu et auditu[27 - Horribile dictu et auditu (лат.) – страшно й сказати вголос.], – наголосив Корф.

– Шановне панство, – сказав Богуслав, – даймо ж цьому спокiй! Якщо вже вам важко це слухати, то що ж залишаеться паннi Бiлевичiвнi.

– Ваша свiтлiсть не повинна зважати на мене, – озвалася Олюнька, – я можу все вже вислухати.

Але вечеря пiдходила до кiнця, подали воду для миття рук, пiсля чого князь Януш пiднявся першим i подав руку панi Корф, а князь Богуслав – Олюньцi.

– Зрадника вже Бог скарав, – шепнув молодик дiвчинi, – бо хто вас втратив, той небо втратив. Ще не минуло й двох годин, як я з вами познайомився, чарiвна панянко, а хотiв би вас бачити вiчно, не в болi чи в сльозах, а в насолодах i щастi.

– Дякую вашiй свiтлостi, – вiдповiла Олюнька.

Пiсля того, як дами пiшли, чоловiки повернулися ще за стiл шукати радощiв у келихах, яких наставили густо. Князь Богуслав пив запоем, бо був задоволений собою. Князь Януш бесiдував iз паном расейняйським мечником.

– Я завтра iду з вiйськом на Пiдляшшя, – повiдомив вельможа. – У Кейдани зайде шведський гарнiзон. Бог зна, коли я повернуся. Ви не можете тут iз дiвчиною залишатися, бо iй бути помiж солдатнi непристойно. Ви поiдете обое з князем Богуславом у Тауроги, де панночка при дружинi моiй може собi знайти затишний притулок.

– Ваша свiтлосте, – казав на те расейняйський мечник, – Бог нам дав своi власнi закутки, то навiщо ж нам у чужi краi iздити. Велика то милiсть вашоi свiтлостi, що про нас пам’ятаете. Але не бажаючи прихильнiстю зловживати, ми жадали б пiд власну стрiху повернутися.

Князь не мiг пояснити пановi мечнику всiх причин, через якi за жодну цiну не хотiв випускати з рук Олюньку, але про одну сказав iз усiею жорсткою вiдкритiстю магната:

– Якщо не хочете прийняти моеi прихильностi, ваша справа.

Але я вам скажу, що це дуже необачно. Ви там станете заручником. І тодi менi за всiх Бiлевичiв вiдповiсте, котрi, я знаю це добре, не входять у число моiх приятелiв i готовi збурити Жемайтiю, коли я вiдбуду. Варто було б iм порадити, щоб тут сидiли спокiйно i проти шведiв нiчого не затiвали, бо голова ваша i ваша небога за це вiдповiсть.