Потоп. Том II

– А коли я гнiвно i беззаперечно таку пропозицiю вiдкинув, – резюмував Богуслав, – то той чоловiк iз мiдним чолом кинув менi: «Тодi я поiду до пана Радзейовськогo, той купить i фунт золота менi заплатить».

– Я не е прихильником короля, – зауважив Януш, – але якби менi хтось схожу пропозицiю зробив, я наказав би його без суду пiд мур поставити, i шiсть мушкетерiв навпроти.

– Першоi митi я й хотiв так вчинити, – пiдтримав брата Богуслав, – але розмова була вiч-на-вiч i всi б кричали про тиранiю, про сваволю Радзивiллiв! Я лише налякав його, що i пан Радзейовський, i шведський король, бa, навiть сам Хмельницький, точно його б за таке на горло скарали.

– Даремно, не треба було його живим вiдпускати, бо щонайменше на палю вiн заслужив! – пiдсумував Корф.

Тодi Богуслав звернувся до брата:

– Маю також надiю, що його кара не мине, i першим же подбаю, щоб вiн звичайною смертю не загинув, але лише ваша свiтлiсть може його покарати, бо це ваш придворний i ваш полковник.

– Заради Бога! Мiй придворний?.. Мiй полковник? Що ж це за один?! Хто?.. Кажiть, ваша свiтлосте!

– Його iм’я пан Кмiциц! – оголосив Богуслав.

– Кмiциц?!.. – повторили всi нажахано.

– Це неправда! – скрикнула враз Бiлевичiвнa, зiрвавшись iз крiсла. Очi ii палали, а груди високо здiймалися.

Запанувала глуха мовчанка. Однi ще перетравлювали страшну новину Богуслава, iншi ж дивувалися зухвалостi цiеi панни, котра посмiла молодого князя у брехнi звинуватити.

– Якщо це ваш родич чи наречений, то менi шкода, що я цю новину повiдомив, але викиньте його з серця, бо негiдний вiн вас, панно.

Дiвчина стояла ще якусь мить у болi, полум’i та жаху. Але повiльно обличчя ii вистигало, аж стало холодним i блiдим. Юнка знову опустилася в крiсло i промовила:

– Даруйте, ваша свiтлосте.

– Нехай мене Господь Бог покарае, якщо я щось iнше вiдчуваю, крiм жалю, – вiдповiв м’яко князь Богуслав.

– Це був наречений цiеi панни, – зауважив князь Януш, – я сам iх сватав. Юнак молодий, гарячий, напустував добряче. Я рятував його вiд закону, бо вiн добрий жовнiр. Я знав, що вiн баламут i таким залишиться. Але щоб шляхтич до такого неподобства був схильний, такого навiть вiд нього не сподiвався.