Потоп. Том II

Крiм драгунiв Харлампiя та шведських рейтарiв, був ще загiн легкоi кавалерii пана Нев’яровського i добiрна особиста княжа хоругва, якою командував Слизень. Це було загартоване i випробуване вiйсько, що складалося зi самих ветеранiв. Не бiльше сил знадобилося князю в час перших воен iз Хмельницьким, аби перемогти, щоб iм’я його безсмертною овiяло славою. Не бiльше сил вiн мав, коли розбив Пiвмiсяця, Небабу, розгромив ущент пiд Лоевим кiлькадесяттисячну ватагу славетного пана Кречовськогo, зруйнував Мозир, Турiв, узяв штурмом Киiв i так притиснув у степу Хмельницького, що той в угодах був змушений шукати порятунку.

Але зiрка цього могутнього воiна вже, мабуть, заходила, i вiн сам уже не мав добрих передчуттiв. Пробував зазирати в майбутне i не бачив там нiчого чiтко. Ну, пiде вiн на Пiдляшшя, розтопче кiнськими копитами бунтiвникiв, накаже спустити шкуру з ненависного пана Заглоби – i що з того? Що далi? Яка доля чекае його далi? Чи тодi вдарить на Хованськогo, поквитаеться за цибiхiвську поразку i новим лавром голову оздобить? Князь казав так, але сумнiвався, бо саме почали вже добiгати до його вух чутки про те, що пiвнiчнi загони, остерiгаючись наростання шведськоi могутностi, припиняють воювати i, може, навiть увiйдуть у союз iз Яном-Казимиром.

Тож у разi поступки Хованськогo поле для маневру зникне для Радзивiллa, як i остання можливiсть проявити свою силу. Якби ж то Ян-Казимир змiг укласти союз iз московитами i штовхнути на шведiв його дотеперiшнiх ворогiв, то щастя могло б схилитися на його бiк проти шведiв, а вiдтак i проти Радзивiлла.

З Корони доходили, щоправда, до князя найсприятливiшi чутки. Успiх шведiв перекрив усi сподiвання. Воеводства здавалися одне за одним. У Великiй Польщi iнтервенти поводилися, як у Швецii, у Варшавi правив пан Радзейовський. Мала Польща опору не чинила. Кракiв мiг упасти будь-якоi митi. Король, котрого покинуло вiйсько та шляхта, з тугою в серцi через недовiру до свого народу, втiк у Сiлезiю, навiть сам Карл-Густав дивувався легкостi, з якою змiг розтрощити ту могутнiсть, яка ранiше завжди в боротьбi зi шведами перемагала.

Але саме в цiй легкостi i бачив Радзивiлл небезпеку для себе, бо передчував, що заслiпленi успiхами шведи з ним не будуть рахуватися, не зважатимуть на нього, особливо, що не виявився вiн таким уже могутнiм i впливовим у Литвi, як усi, в тому числi i вiн сам, вважали.