Потоп. Том II

Радзивiлл подумки прагнув цього, тому нетерпляче очiкував прибуття хоч би однiеi шведськоi хоругви та лаючи Понтусa на чому свiт стоiть при своiх придворних:

– Кiлька рокiв тому вiн би великою честю вважав, якби вiд мене листа отримав, i нащадкам би його в спадок передав, а тепер начальника зi себе корчить!

На що один шляхтич, вiдомий на всю околицю дотепник, якось дозволив собi зауважити:

– Як то кажуть, ваша свiтлосте, як постелиш, так i виспишся.

Радзивiлл вибухнув гнiвом й у вежi його замкнути наказав, але наступного дня випустив i золотистою застiбкою надiлив, бо про шляхтича казали, що вiн проблем iз грiшми не мае, а князь хотiв у нього трохи позичити.

Шведська пiдмога надiйшла врештi в кiлькостi восьмисот коней, важких рейтарiв, трьохсот пiхотинцiв i сотнi легкоi кавалерii, яких Понтус вiдкомандирував аж до Тикоцинського замку, жадаючи про всяк випадок мати в ньому власну залогу.

Вiйсько Хованськогo пропустило експедицiю, не чинячи людям жодноi шкоди, тому об’еднанi сили дiсталися щасливо Тикоцина, i це дiялося ще тодi, коли хоругви конфедератiв були розкиданi по всьому Пiдляшшi i були зосередженi на грабуваннi майна Радзивiлла.

Усi сподiвалися, що князь, дочекавшись довгожданоi пiдмоги, вирушить не гаючись, але вiн чомусь не квапився. Приводом до цього були звiстки з Пiдляшшя про безлад, що панував у цьому воеводствi, про брак едностi мiж конфедератами та непорозумiннями, що виникли мiж панами Котовським, Липницьким та Якубом Кмiцицем.

– Треба дати iм час, – казав князь, – щоб за чуби один одного взялися. Перегризуться самi мiж собою i без вiйни, а ми тим часом на Хованськогo вдаримо.

Та раптом стали надходити зовсiм iншi повiдомлення: полковники не лише не побилися мiж собою, а й об’едналися в одне вiйсько пiд Бiлостоком. Князь голову ламав, що могло стати причиною таких змiн. Нарештi прiзвище Заглоби як регiментаря дiйшло до княжих вух. Повiдомили також про закладання укрiпленого табору, про забезпечення вiйська провiантом, про гармати, добутi у Бiлостоцi паном Заглобою, про змiцнення сил конфедератiв i про добровольцiв, котрi втiкали до них.

Нарештi надiйшов наказ хоругвам, аби готувалися в дорогу. В один день уся дивiзiя була готова. Один регiмент нiмецькоi пiхоти, два шотландськоi, один литовськоi. Корф вiв артилерiю, Ганхов прийняв командування кавалерiею.