Спокуси святого Антонія

Тримаючись за довгу шию бризки,

Отрутою чортисько промiнь маже,

Аби менi – й останнiй цей промiжок,

Щоб анi свiтла, нi струмка, нi бростки,

А тiльки плоть – нiма, глуха i брезкла,

Що Ти iй, Боже, – послугу ведмежу,

Аби душа – нi даху, – нi родини. —

Я – попiл, що лишився вiд ридання,

Пожбурений на смiтник пiтьми – рептух,

Що iз-пiд тлiну усвiдомив раптом:

Я так поволi, як з-пiд кия, вчусь,

Що ця моя ганьба – моя едина честь.

XIII

Увесь цей морок, Боже, – нi, – не докiр,

А просто – в серцi, – як пiдземний зсув.

Бож Ти – фарватер, де мене несе,

І Ти в менi – на всi лади, як – дека.

Я весь румовище, де тiльки пси й гадюки,

Могила, на якiй i хрест осiв.

І той струмок в менi, де небеса,

Бiсища – смiттям, – ще й регочуть дико.

Цей свiт – а з ним i я – лахмiття купи,

Де сатани, – iз присвистом, – екiпа.

Мiй мозок, як в дiрках порожня шанька,

Я так… Мене – до тла – i порошинка,

А я усе ще – маслаки питать,

Хоч Ти мене, як ховраха, – пiтон.

XIV

Я заблукав. Цей свiт – чавунний килим

На груди, i я гину вiд ядухи.

На мене бiс-повiя задом диха

Пiд вигуки визивнi – й iкла скалить.

Ще й бiс-пила, а з ним i бiс-акула, —

О Господи, коли ця погань здохне!

Мене валкують, аби я, невдаха,

Їм на догоду, як фанти на – колiр.

Скрiзь писки мишачi i пики вовчi,

Я так усю абетку пекла вивчив,

Що цi подоби – все нове i рiзне —

Для мене – за незмiнне i старезне, —

Копита, пазурi i вiдра жовчi.

Мене – нема, е тiльки Ти, – мiй живчик.

XV

Із мене тягне зiр – м’якi цибулi скла,

Бiс-бегемот, що в лапах – важелi потопу.

Бiсище-хрящ, який – на шальках людську тупiсть,

Менi у серце забива горющий клин.

В цьому содомi я один, – безлистий клен, —

В кайданах тiла – на бiсiвському етапi.

За мною й пiдi мною – кишла – пекла типи,

Їх – з черева, як з шапокляка, – бiс-чаклун.

Один бiсище, – вiн – на мить – подобу плуга,

Менi по спинi i на плечах стрiмко плига,

І морок – вишкварками – попiд ноги – трусок, —

Бiсища натесали з мене купи трiсок,

Я – жменька немощiв, а Ти – нi пари з уст.

Я гину, Господи, благаю – озовись!

XVI

Бiс у мереживах – рожева колба-пень

На колiщатах (присмерку форпости)

Пiдкочуе пiд душу дiм розпусти.