Спокуси святого Антонія

VIII

Менi в живiт – бiсища – з гиком – п’яти,

Аж заграва – вiд сiрки i вiд диму.

Не знаю, чи е край цьому Содому,

А бiси – все новi на мене пута,

Щоб змусити гноiвку пекла пити

І струпами не тiльки тiло, – думи.

Пилу менi крiзь мозок – тлустий демон

І пригорщами в нiс – криваву потерть.

Мурахо-чорт, – боки – з ножiв комори, —

В легеню – iкла – й тягне в закамарок,

Де стiни – навсебiч – iз рученят,

Якi менi – останнiй реченець, —

І я – мiж них, як мiж хортiв – толай.

А Ти в менi, о Боже, мов телiй.

IX

Бiсище, що – скабою – менi тiм'я,

Одягнений в червоноiклу рясу,

У серце – цвяхи; морда – куркорисi, —

Вiд обрiю по обрiй – пики й темiнь,

Що корбою – сумлiння, жили й тяму.

Серцевий сонця м’яз, що – вiссю в росах,

В менi видовжуеться в нескiнченнi русла,

І я не жменька попелу i втоми

(Хоча мене ще вдосвiта зорав

Бiсище, що – на вусиках зорi, —

І – ланцюги – крiзь вiддих i крiзь скронi,

Бож тарганисько-чорт, – на лапах скриня, —

Менi – всi ребра, тягнучи за пруг), —

А – вiз усесвiту, в який мене запряг

Ти сам…

X

Цей свiт – рiка, де я – вода й дараба,

А Ти в менi, як буря, що не вщухла.

Все видиме – лиш приступцi i чохли.

Ти мури нахилив менi до ребер,

Де гнотиком – душа, сумний доробок,

Що тiльки но – у лещатах i – чахла,

Аж поки Ти iй – замашного щигля,

Аби вона, як рибна кiстка, – руба,

І вже iй – нi погрози, нi волання.

Скубуть ii, як стиглий кущ малини

Ще сумнiви, отруйнi мозку трутнi,

Та я до Тебе, – що страшнiшi втрати, —

Ще мить, i Ти в менi – вже кожен кут.

Хоч Ти мене – до дiр, – як личаки!

XI

Вода менi у скронях – крап – i – крап, —

Видовжуе у потойбiччя дебет.

Вiтряк-бiсище (свiтло стало дуба,

Повiтря – iз залiзних, довгих круп), —

Вiн меле серце пiд хитинний скрип, —

Навколо мене – то бiгцем, – то – диба.

А я – немов у виразках худоба,

Яку – валками серполезих скребл.

Гiлля – з ребра, i я над свiтом висну,

Повз мене i крiзь мене зими й весни

І зернята рiчок, i зародкiв кулони,

І бiси, що, одягши кущ калини,

Із хоботiв – iкру – на роздорiжжi. —

Чи бiс i Ти, який – у лапах – рожу?

XII

Трикутний бiс – iз черевом вельможi, —

Калаталом менi мiж очi брязка.