Сагайдачний

– Ти в чiм мистець, молодий шляхтичу? – питае князь, звертаючися до Марка.

– Вiн мистець до шаблi, – закричали всi.

– Ану, давайте шаблi, – каже весело князь. Принесли шаблi, а князь каже: – Бери, хлопче, шаблю, помiряемося.

Марко стояв як на гранi. Шаблю брав несмiло в руки.

– Бери, не соромся, це лицарське дiло. Марко ще бiльше збентежився, взяв шаблю, нiби складався. Всi визирали в напруженнi, що з того вийде, але Марко поклав шаблю пiд ноги князя i каже:

– Я не смiю. – Вiн став плакати.

Князь був тим вдоволений.

– Гарно, синку, що ти вмiеш пошанувати i вiк мiй, i стан, хай тебе бог благословить.

– Чи екзамен пiшов добре? – питав князь ректора.

– Дуже добре! Я навiть чудуюся, як могли вони стiльки знання набратися в малiй церковнiй школi.

– Видно, що вчителiв мае добрих. Ми про ту школу будемо пам'ятати.

Князь поговорив ще з ректором про потреби школи i вiдiйшов.

Хлопцiв уже нiяка забава не бралася. Ректор, вiдвiвши князя, завернув до огорода. І вiн був дуже радий, бо, користаючи з доброго настрою князя, дiстав обiцянку, що князь спровадить до Острога вчителя прямо з Грецii, до науки грецькоi мови.

Ректор позволив бурсакам вийти до мiста на цiлу годину, розумiеться, пiд наглядом даскалiв та дияконiв.

Нiколи хлопцiв самих не пускали, бо не можна було дiждатися iх повороту. Їх забирали до своiх домiв мiщани i сито iх угощали. Крiм того, iх обдаровували всякими «снiдами», що вистало б на цiлий тиждень. Тепер завели таке, що кожний мусив сказати, до чиеi хати йде.

Бувало й так, що пiд недiлю заходили мiщане до ректора i випрошували собi по двое-трое хлопцiв до себе. Острозькi мiщане величалися своею школою i дуже любили хлопцiв. Це дiялося навпаки iншим бурсам, наприклад, в Киевi, де бурсаки дуже людям пакостили i тягли з возiв, що попало. За то звали iх курохватами i дуже iх боялися. В Острозi бурсак не потребував красти, лазити по чужих садах по овочi, бо всього йому давали добрячi мiщане з доброi волi.

Петро з Марком зайшли вiдразу до Плескача, де iх гарно угостили.

Плескачам, як iм розповiли про ту честь, яка iх сьогоднi стрiнула, здавалося, що i на них кинуло промiннями вiд княжого сонця.

Плескач говорив:

– Як йно, хлопцi, будете себе добре вести, зайдете дуже вгору. Щасливий той, на кiм княже око спочине. Тiльки одне вам говорю: поки не скiнчите науки, не важтеся покидати школи, не дайте заманити себе до нiякоi сваволi, я так на ухо вам скажу. Не дайте заманитися Наливайковi.