Сагайдачний

Дрозд став гукати, люде прочуняли i стали заiздити вбiк та уставляти вози. Вони окружили чотирикутник, в якому розклали огонь, i стали варити снiданок. Коням поклали пашу. Конi стрясували iз себе росу i форкали, радiючи, що вiдпочинуть.

Люде шептали молитви та йшли до потоку митися. Кожний випростовував спину вiд довгого сидiння.

Дрозд заповiв, що, як тiльки сонце покажеться, треба iхати далi, щоби за дня переiхати небезпечний лiс.

Надворi ставало щораз яснiше, хоч землю присiла густа мряка, що свiту божого не було видно.

Так як Дрозд заповiв, о сходi сонця рушили в дальшу дорогу.

Янiвський лiс був дуже великий. Через нього вела лиха болотиста, нiколи не висихаюча дорога. Було тут повно калюжок, ямок i долiв з гнилою позеленiлою водою. До того – повно в них ломаччя i коренiв, якими люде, iдучи, тi доли гатили. Тудою треба було iхати поволi i уважно, щоби не вивернути та не поломити воза, бо сонце сюди нiколи не доходило через височезнi дерева, що росли по боках. І тепер, хоч поволi розiйшлась мряка i випогодилося, тут було мрачно i непривiтно.

З лiсу тягло гнилим, задушливим повiтрям.

Дрозд наказував, щоб люде не спали, бо не знати, що може трапитись. По боках дороги йшли вартовi з бердишами та списами.

В'iжджаючи в ту пiтьму, всi були схвильованi, начеб прочували якесь лихо.

Лише десь опiвднi повiяв легенький вiтерець, дерева стали колихатися, мряка кудись подiвалася, аж прояснилося. Всi повеселiшали, i аж тепер прорвалася сумна мовчанка, що досi царила.

Вiд переднього воза крикнув Дрозд, щоби ставати. Вiн побачив серед дороги пiвперек глибокий рiв. Зараз догадався, що то якась злодiйська штука, бо рова нiколи тут не було. Кiлькоро людей вiдставив з лопатами, iншi рубали у лiсi дерево i перетягали до рову. Дрозд цiлий час ходив попри вози i пильно заглядав у лiс, чи нема чого небезпечного.

Робота була напiвготова, як з лiсу, з корчiв стали виходити якiсь пiдозрiлi люде. iх було щораз бiльше. Дрозд крикнув:

– До зброi! Це напад!

Зробилася метушня, бо в цiй самiй хвилi лiсовики кинулись на валку.

Дрозд узяв у руки якусь ломаку, перiщив на всi сторони та кричав з усiеi сили:

– Бий псубрата, що влiзеться!

З другого кiнця орудував його челядник бердишем. Купцi обороняли свое добро чим попало. Зчинився страшний крик, що лунав по лiсi.

Багато розбишак лежало з розбитими головами. Дiсталось i нашим, та нiколи було перев'язувати рани, хоч кров лилася.