Лісова пісня

Тепера буду мучить

Альфреда де Мюссе

І як поможуть музи,

То подолаю все, —

писала в квiтнi 1890 року Леся братовi Михайловi в жартiвливому, у вiршах, листi з Колодяжного (10, 56).

Що так привабило юну Лесю в цiй «Гiрськiй iдилii»? Очевидно, романтичний образ лицаря Святого Духа, який мав одважну душу i в розмовi з коханою признався, що своiм духовним обов’язком вважае обстоювання вiри Святого Духа.

Лицарi Святого Духа – це тi, хто «хоче вийти на чесну арену», встати «пiд чесний прапор» (12, 28) i боротися за вiру, за iдею Святого Духа, який i обрав iх для виконання цiеi високоi лицарськоi мiсii:

Щоб його чинили волю,

Душу iм одважну дав.

Леся Украiнка рано вiдчула й усвiдомила себе речником тих iдей i духовних поривань, якi виношувалися i виборювалися в часи нацiонально-визвольних змагань XVII—XVIII ст., i вона цiлеспрямовано готувалася стати духовним провiдником своеi нацii, уярмленоi, приниженоi, без власного духовного лицарства.

«Рiч у тому, що Украiнчина «лицарська служба» Святому Духовi, глибоко аристократична вiра «досконалих» («paraits») розвинулась зсередини тiеi культури, котра сама була генетично лицарською – узагальнюе Оксана Забужко, – з культури колишньоi козацькоi шляхти, яка в кiнцi XIX – на початку XX ст. видала в украiнськiй iнтелектуальнiй, полiтичнiй i церковнiй iсторii свiй останнiй сплеск воiстину передсмертноi «краси i сили». Саме тодiшнiй широкосяжний рух повернення сполонiзованого i зрусифiкованого у XVIII ст.

украiнського нобiлiтату до «своеi нацiональности», своерiдний вiтчизняний модерний аналог аристократичнiй «контрреформацii», i «порадив» Лесю Украiнку (в прямому i переносному значеннi слова!); саме його речником i «пророком» вона виступала; «саме цiй культурi, перед самим «заходом сонця», встигла дати Новий голос – i повноформатний модерний мiф»[5 - Забужко О. Notre Dame D’Ukraine: Украiнка в конфлiктi мiфологii. K.: Факт, 2007. – С. 290.].

Глибока вiра в свое високе покликання боронити нацiональнi iдеали передбачае, вважае Леся Украiнка, готовнiсть до самопожертви, до смертi на чеснiй аренi боротьби за свою вiру, за незалежнiсть своеi позицii, за свободу своеi думки i свого народу. Для цього слiд бути надзвичайно сильною, внутрiшньо вiльною, незалежною особистiстю, бути «одержимою духом», як ii Мiрiам iз драматичноi поеми «Одержима».