Сойчине крило

– Я буду йти попереду, а ви всi за мною, – каже далi Лис. – Бачите мiй хвiст— це буде у нас бойовий прапор. Усi пильно дивiться на мiй хвiст. Поки я його буду держати просто догори, то, значить, можна йти смiливо. Як я запримiчу якусь засiдку, то зараз схилю хвоста трохи нижче; то знак для вас, що треба йти трохи помалiше й обережнiше. А коли вже зовсiм бiда буде, тодi пiдiбгаю хвiст мiж ноги, а ви всi тодi втiкайте щодуху.

– Славно, славно! – закричали всi звiрi й дуже вихваляли Лисову розсудливiсть.

Комар, вислухавши весь той премудрий план, полетiв до Королика i розповiв йому все докладно.

На другий день чуть свiт зiбралися звiрi в похiд. Земля дрижить, гiлля трiщить, рев, крик та писк по лiсi, аж страх пробирае. А з другого боку птахи почали злiтатися: повiтря шумить, листя з дерев сиплеться, крик, гамiр, крякання. Густою лавою йдуть звiрi просто до Короликового гнiзда; густою хмарою лiтае понад ними пташня, але не може iх спинити. Та старий Королик про це не дбае.

Побачивши Лиса, як вiн гордо маршируе попереду вiйська з хвостом, мов свiчка, пiднятим угору, вiн гукнув Шершня й каже до нього:

– Слухай, небоже! Бачиш ти он того Лиса? Це ворожий генерал. Лети щодуху, сядь йому на живiт i жали, що маеш сили.

Шершень полетiв— та й просто Лисовi на живiт. Почув Лис, що щось там лазить у нього по животi; от-от би хвостом одiгнав, але нi, його хвiст зараз— бойовий прапор, не можна! Аж тут Шершень як шпигне Лиса в саме болюче мiсце!

– Ой лишенько! – скрикнув Лис i спустив хвiст наполовину.

– Що там? Що там? – загомонiли звiрi.

– Мабуть, якась… засiдка, – пробубонiв Лис, а сам аж зуби зцiпив з болю.

– Засiдка, засiдка! – пiшов голос помiж звiрами. – Обережно, бо засiдка.

Але в цей час Шершень як вжалить Лиса щосили! Лис як завие з болю, як пiдскочить угору, пiдiбгав хвiст помiж ноги та ходу! А звiрi вже не питали, що там сталося, а з переполоху кинулися тiкати, куди хто мiг, однi через других. А Птахи, Оси, Комарi, Шершнi за ними, на них, б’ють згори, клюють, рвуть, кусають.

Страшний був бiй! Звiрi, якi не загинули, порозбiгалися й поховалися по ямах, а Королик зi своiми птахами та комахами одержав велику перемогу. Радiсно прилiтае Королик до свого гнiзда й говорить до дiтей:

– Ну, дiти, тепер можете iсти, бо ми одержали знамениту перемогу над звiрами.

– Нi,– говорять Короленята, – не будемо iсти, поки Ведмiдь не прийде сюди й не попрохае пробачення.