Сойчине крило

Вiн як мiг швидше побiг вiд того поганого дупла, забiг у свою яму, сiв там та й сидить. А малi Королики в гнiздi як розкричалися, то вже кричали не вгаваючи, поки батько й мати не прилетiли.

– Що тут таке? Що сталося? – питають старi й подають дiтям то мушку, то хробачка, що хто назбирав.

– Не хочемо мушок! Не хочем хробачкiв!

– Та що вам таке сталось? – допитують старi.

– Був тут Ведмiдь i назвав нас приблудами ще й наплював у наше гнiздо, – кажуть малi Королики.

– Невже! – крикнув старий Королик i, не довго думаючи, знявся та й полетiв до Ведмежого житла.

– Ти, старий Бурмило, – мовив вiн, сiвши на гiлляцi над Ведмедевою головою, – що ти собi думаеш? З якоi причини ти моiх дiтей приблудами прозиваеш ще й у мое гнiздо плюеш? Будеш менi за це вiдповiдати! Завтра вдосвiта ставай зо мною до кривавоi вiйни.

Що мав Ведмiдь робити? Вiйна то вiйна. Пiшов кликати собi всiх звiрiв на пiдмогу: Вовка, Кабана, Лиса, Борсука, Сарну, Зайця— всiх, хто тiльки бiгае по лiсi на чотирьох ногах.

– Слухайте, – каже Королик, – треба нам когось послати на розвiдку до ворожого табору, щоб ми знали, хто в них генерал i який в них бойовий клич.

Рада ухвалила вислати Комара, бо вiн найменший i найхитрiший.

Полетiв Комар до Ведмежого табору, а там саме нарада розпочинаеться.

– Що нам починати? – говорить Ведмiдь. – Ти, Лисе, найхитрiший мiж усiма звiрами, ти нам будь за генерала.

– Добре, – говорить Лис. – Бачите, якби то зi звiрами була справа, то нам би найлiпше мати Ведмедя за генерала, але цим разом нам треба мати дiло з тiею крилатою дрiбнотою, то, може, я вам тут бiльше допоможу. Бо тут головна рiч— око бистре i розум хитрий. Слухайте ж, який у мене план. Вороже вiйсько буде лiтати в повiтрi. Але нам про нього байдуже. Ходiмо просто до Короликового гнiзда й заберемо у неволю його дiтей. Як тiльки iх будемо мати в руках, то присилуемо старого Королика, щоб закiнчив вiйну i пiддався нам, i тодi ми виграемо.

– Добре, добре! – закричали всi звiрi.

– Значить, – говорить далi Лис, – треба нам iти густою лавою, держатися купи, бо там у ворога е й Орли, i Шулiки, i всяка птиця: як будемо йти врозбрiд, вони готовi нам очi повикльовувати. А разом буде безпечнiше.

– Правда, правда, – крикнув Заець, у якого вiд самоi згадки про Орлiв аж ноги затрусилися.