Царівна

Панна Марiя розбесiдувалася так живо з професором Лорденом, що було би нечемно переривати iм бесiду!

– А я таки пiду до неi, – вiдповiла я холодно. Я вже зрозумiла, чому й вона бажала мене позбутися, бажала знайомства мого з Орядином. Вона не любила мене коло себе, коли який мужчина зближався до неi. Зонi вона не боялася, бо була гарнiша вiд неi. Тепер вона держала так сильно мою руку, мов клiщами.

– Яка ти! – смiялася на силу[18 - На силу – силувано.]. – Мабуть, нинiшнiй комплiмент Лордена, що подобаеш з твоiм волоссям на Лореляй, сподобався тобi так, що ти хотiла би його ще раз почути? А от дивись, там вже iде Зоня.

– Я би лише рада знати, – гомонiла вона, – чому ти нас покинув!

– Невже ти за моiм товариством скучала? – чути було вiдповiдь трохи iронiчну.

– Ет! що ти плетеш! Я хочу тебе познайомити з панною Наталiею Верковичiвною. От що! З нами ти й так нудишся.

І в тiй-таки хвилi станула з ним передо мною й познайомила нас.

Ми осталися самi.

Я була змiшана й не знала, що промовити. До того здавалося менi, що тiтка, котра недалеко сидiла, пiдслухуе кожне мое слiвце, слiдить за кожним моiм рухом i загомонить кожноi хвилi по-свому на мене. Та цим разом я, мабуть, помилилася. Саме в цiй хвилi розлягся вимушений смiх ii, а з ним злилося i вуйкове добродушне, широке «ге-ге-ге!». Забава лилася там, очевидно, веселою струею, й менi не було чого боятися.

– Не погуляти б i нам трохи по саду? – спитав вiн, запинаючи своi рукавички надто скоро.

– Добре! Ходiм!

І ми пiшли вiльною ходою вперед, бiльше розглядаючись, як бесiдуючи. Переходячи попри наших, задержався вiн на хвильку, бо панна Марiя хотiла йому щось сказати.

– Вiдшукайте, Василечку, Зоню, бо я ii нiде не бачу. Як забралися всi трое, так i пропали. Я боюся, щоби не перестудилася в своiй легкiй одежi.

– Лишiть iх, панно Марiе! – перебила тiтка скоро. – Лишiть iх! Не знаете? Молодiж чуеться свобiднiшою, коли не бачить надзорцiв над собою! Нехай бавляться! Лишiть iх, пане Орядин!

Орядин склонився мовчки, а я закусила уста, на котрi закрався на силу усмiх. Менi говорила тiтка неустанно, що оставатися дiвчатам без старших в товариствi молодих мужчин – то найгрубше переступство супроти доброго смаку, а тут…

– Еге! пане studiosus![19 - Студент (лат.).