Царівна

Уст отворити не була я годна i на одно слово – нi! але коли я пiдняла руку, щоби притиснути ii до розпаленоi голови, Лена з переляком сховалася пiд ковдрою…

По хвилi згасила я свiтло i кинулася сама в постiль…

Глухий бiль, неописанне огiрчення обняли мене, i тихi стони виривалися з моеi грудi. Пощо кинула мене доля в життя, помiж тi пiдлi, тупi душi – нi! помiж гiени, що не мають нi чувства, нi розумiння шляхетнiших зворушень серця!..

Однозвучне цокання годинника переривало тишину малоi кiмнати, а свiтло мiсяця лилося вiкном, устелюючись срiбними, матовими пасмами на помостi й стiнi.

Трохи згодом бачила я, як Лена вилiзла нишком з постелi й забрала роздертий зошит до себе.

Очi моi стулилися. Я аж надранком заснула.

Менi приснилася надрейнська русалка Лореляй.

Вона нiби сидiла десь на скалi над водою, перебираючи золотi струни своеi арфи. Спадаюче на груди й плечi волосся здавалося на сонцi червоним плавним золотом. Їi погляд, напiвсумовитий, напiвбайдужий, був звернений у безнадiйнiм очiкуваннi в синяву далечину.

Ich wei? nicht, was soll es bedeuten,

Da? ich so traurig bin;

Ein M?rchen aus alten Zeiten,

Das kommt mir nicht aus dem Sinn.[9 - І сам я не знаю, вiд чогоНудьга обгортае мене,Для чого я згадую завшеПовiр’я колишне сумне.(Переклад з нiм. М. Стависького)]

Вона схилилася.

Через хвилину дивилася на мене довгим смутним поглядом, а опiсля впустила вiльним рухом арфу в воду.

Легко, мов стрiла, понеслась тая вперед, колисалася, полискувалася в водi, мов та золота рибка.

Я поплила за нею.

Бистро несли хвилi мою лодку. Вони тиснулися жадiбно круг неi, росли, змагалися, сягали за мною, аж я лякалася. За мною хвилi. Цiлий безконечний простiр – одне i те саме, куди не гляну, самi хвилi. Вони шумлять, борюкаються, гомонять, смiються.

В мене тисяча думок. Цiлий рiй дум. Що гонить за мною? Де спинюсь я, куди жену я?

Десь далеко передо мною полудневий край. Я ще дитиною чула щось раз про його красу. Вiн ясний, золотавий, мов те сонце; манить зеленими пальмами, блакитним склепiнням…

Я би злетiла туди!..

– Почерез море, – гомонять хвилi i колишуть, заливаються попереднiм чудним смiхом.