Царівна

– Обернись до стiни та й спи!

Вона скоро пiднялася й сiла прямо в лiжку.

– Ти! Я скажу мамi, що через тебе не можу спати. Неспання шкодить красi, а я не маю охоти ходити з таким крейдяним лицем, як твое. Але я тепер вже знаю. Ти, певно, мажеш якийсь стих. Любовний?.. Ха-ха-ха! Тебе на цiлiм Божiм свiтi нiхто не бажае, ти не гарна!..

Я не вiдзивалася.

– Бiдолаха з шiстьома срiбними старосвiтськими ложечками!

Я задрижала вiд обиди.

Як глибоко ненавидiла я ii! Однак, не вiдзиваючись, я силкувалась остатися спокiйною.

Вона смiялася роздразнюючим смiхом, а я чула, як менi пiдступала кров до лиця.

– Вiд бабунi лишилася ще й цукорничка. Вправдi, не срiбна, але зате дротована. Правдива старофранцузька порцеляна!..

Я все ще не вiдзивалася…

– Чуеш? Я хочу, щоби ти згасила свiтло i лягла спати.

Мене покинула нараз вся терпеливiсть, а пiрвала шалена пристрасть. З окриком дикоi злостi вхопила я за зошит i шпурнула ним до землi. Серце товклося в менi до розпуки, i, згорнувши руки на грудях, глянула я на неi.

– Чого тобi ще треба? – спитала голосом, що змiнився вiд зворушення.

– Нiчого вiд тебе не хочу. Але скажи лучче, до чого та театральна поза? – Вона говорила в зухвалiм тонi, опiсля мов пригадала собi щось i додала: – Чому у тебе розплетене волосся?

Я вiдвернулася вiд неi, не вiдповiдаючи нiчого.

– Я хотiла би знати, для чого в тебе розплетене волосся, – домагалася вона знов.

– Для чого? Бо розплетене не важить так тяжко, так менi здаеться… Може, й це не дае тобi спати i шкодить твоiй красi?

Їi очi заiскрилися.

– Так ти гадаеш, що ти красна? Пожди, я знаю добре твоi думки. Ти огидна, причаена кокетка! Ти хочеш удавати якусь русалку, вправляешся в якусь видуману безсоромну роль, може, Гейневу Лореляй? Ти його раз у раз читаеш, хоч мама вже кiлька разiв казала, що Гейне не е для молодих дiвчат.

Не знаю, як я в тiй хвилi виглядала i яким поглядом подивилася на неi.