Апостол черні. Книга 2

– Я сама тут винувата, батеньку, i ви бабунi не торкайте. Вона нещасна. А чи не знаете, що ми мусимо нашi провини взаемно собi прощати, ми мусимо любити один одного! Ох бабуню!.. аж тепер я розумiю, що значить терпiння, що може жаль. Своею добротою поблагословiть мене, батеньку, гнiвом не вбивайте, бабунi не робiть кривди. Я вас благаю за неi та за себе, я молода…

– Молода, молода, зятю! – пронiсся зворушливий голос бабунi Орелецькоi.

Та душпастир пiдняв раптом руку i, здавалося, якiсь тяжкi слова рвалися йому на уста.

В хатi запанувала мовчанка, якби нiхто не вiддихав, якби совершалася якась тайна, повна святости, що мала помирити душпастиря i ображеного батька.

Лиш один вiдважився перебити цю мовчанку – Юлiян, що непомiтно ввiйшов до кiмнати.

– Я переберу на себе ваш смуток, отче! Я молодий, i мiй жереб упав.

Що таке було в голосi молодого чоловiка, що душпастир прокинувся? Чи вразила його спокiйна рiшучiсть слiв, чи щось iнше, бiльш незвичайне? Його очi зупинились на обличчi молодця, зчудованi, неначе не розумiли його, а Юлiян блiдий, але рiшучий, стояв перед ним i ждав одного-однiського слова.

– Я iй уже вибачив, – вiдповiв о. Захарiй, вiдвертаючи погляд вiд молодця. – Коли нiч проминула i настав Божий день, я ii вибачив, одначе щодо «батькiвства», то iй це вже непотрiбне.

Ева заридала:

– Жадайте вiд мене, чого хочете, батеньку, я все сповню, лише, щоб ваш жаль перемiнився в давнi почування до мене.

Батько зiтхнув.

Ева, обтираючи сльози, сказала:

– На одно дайте менi вiдповiдь, тату, лише на це одно. Нащо дав Бог гарнi ночi, що люди п’янiють вiд них, навiщо навiвае мрii на людську душу, наче поширюе ii i робить iх невiдповiдальними за своi вчинки?

О. Захарiй, зустрiвшись з очима доньки, вiдвернувся.

Та тут бабуня заворушилась.

– Батько тобi не скаже того, що я тобi скажу. Вiн душпастир, але я, жiнка, дам тобi вiдповiдь. Господь зсувае на людську душу мрii на те, щоб i на землi був для смертних рай. Такими ночами ми забуваемо за свое горе, за свою самотнiсть, за те, що нас в ясну днину картають, бо – сонячне свiтло зрадливе. Цiле життя менi чогось не доставало, я побивалася за чимось i завсiди надаремне. Може, ти, моя наслiдниця, лiпше мене зрозумiеш.