Апостол черні. Книга 2

 – А он, – додав, глянувши на небо, – якась зiрка зсунулась комусь до нiг луковатим своiм летом, i знов одна… як скоренько, бачите?

– Бачу. Як поетично ви це кажете.

Вiн здвигнув плечима, потонувши очима на часок в небесну глибiнь.

Вона поглянула на нього. Вiн усе такий стриманий, не вiдчував так само, як вона. В нiй iнакше б’еться серце. Вона – вдача, повна життя.

Вiн не вiдповiдав, i вони мовчали. Минала хвилина за хвилиною.

Нараз вона перервала мовчанку впiвголос питанням:

– Що ви маете проти мене, пане Юлiяне… Ви…

– Як ви це розумiете, панно Ево? – спитав зчудований.

– Ви цiлий день були чуднi супроти мене.

– Я, панi? – спитав, вражений наголосом останнього «ви». – Саме я застановлявся боляче над тим, що ви були тiею, якiй я мiг би те саме питання поставити. Якби не вашi батьки, яких я шаную, мов своiх рiдних, мене б уже давно тут не було.

– О, нi, нi, пане Цезаревич, не кажiть таке! Це страшне, що ми, жiнки, не можемо в деяких моментах нашого життя так одверто говорити, як це вiльно мужчинам.

Ми мусимо бiльше пiдчинятися якимось законам традицiйних форм.

Вiн дивився просто в ii обличчя.

Вона спустила очi, обнявши руками колiна, мовчала хвилину i говорила далi:

– Скажiть менi одверто, якоi ви думки про емансипацiю жiнок, а радше про рiвноправнiсть. Менi йде про вшанування жiнки, коли вона переступить межi дотеперiшнього виховання i поступае свобiдно, рiшаючи, наприклад, про свое особисте щастя.

– Моя одверта думка про «рiвноправнiсть»? Мужчина – мужчиною, а жiнка – жiнкою.

Коли хто свобiдний внiшно i зовнiшно, тодi поступае вiдповiдно до свого «я».

– Ви берете, як бачу, це питання з гумористичного боку, – сказала Ева.

– Борони, Боже! Лише я цього питання ненавиджу. Воно може лише внести розладдя в суспiльствi, довести до крайности. Нехай жiнки студiюють, нехай працюють, лиш так зв. «домове огнище» нехай не нищать, не замiнюють його на ресторани та мiсця розваги.

– Отже, ви за домашнiм огнищем?

– Так.

Гадаете, панно Ево, що коли мужчина напрацюеться, нашарпае собi нерви для кусника хлiба, то йому не треба супочинку для душi i тiла мiж своiми чотирма стiнами?

Ева усмiхнулася силувано.

– Але проти рiвноправности не маете нiчого? – спитала Ева.

– Нiчого, як хочете. Я маю надiю в Бозi, що вона менi особисто в дорозi до моiх простих цiлей не стане.

Ева глянула на нього збоку i не обзивалася бiльше, а Юлiян, сперши голову в руки, дивився вперед себе.