Цензор снів

– А-а, – хитнув головою капрал i сховав усi нашi речi по конвертах, лише соняхи й тютюн змiв до смiттярки.

– Прошу пана, – звернувся до нього Кулюс, – чи не будете такi ласкавi повернути менi пуделочко.

– Пiзнiше тобi все повернуть.

– Але ж вiн до того часу здохне.

– Хто?

– Хрущ.

– Який в срацi хрущ? Що ти менi голову морочиш? Забув де знаходишся?

– Бо там, прошу я вас гречно, е хрущ, i вiн здохне з голоду.

Капрал полiз у конверт, витяг пуделочко, там i справдi сидiв хрущ i рухав вусиками достоту, як i пан капрал.

– Коли менi сумно, – пояснив Кулюс, – я прикладаю пуделочко до вуха i наслухаю, що менi хрущик хоче повiдомити. То така забава ще з дитинства, бо тодi приходять до мене в спомини золотi днi, оповитi медовим сяйвом сонця.

– Тьху, – сказав капрал. – Забирай свого хруща.

Кулюс чемно подякував. Канцеляристи, що сидiли за бюрками, не зводили з нас очей, i капрал, аби задовольнити iхню цiкавiсть, мрукнув:

– О, маете! Червоний душiй.

Всi одразу пожвавилися.

– Навiть пристойно виглядае.

– Тим i брав, – сказав капрал таким тоном, нiби вiн усе вже знав про душiя.

– Нарештi я зможу вбрати свого червоного капелюшка, – сказала панi.

– А нинi ви його при собi не маете? – запитав невинним голосом душiй.

– Нi! – скрикнула панi iстерично. – Не маю!

– Шкода, – зiтхнув душiй.

– У нього на совiстi двадцять чотири жертви, – сказав капрал. – То вам не помпка вiд ровера.

– Перепрошую, двадцять три, – поправив душiй.

– Ну, нiчо, нiчо, – хитнув головою капрал, – тобi не довго вже лишилося. А це, – показав на мене, – особливий фрукт. Розвалив череп чоловiковi своеi коханки. Тесаком до м’яса. Попав рiвно посерединi, осюди-во, – i вiн показав на своему лобi, куди попав тесак.

– Не, – похитала головою жiнка. – Такого я ще не чула. Аби чоловiк забив коханця – таке бувае i не раз. Але щоб навпаки?

– Ну! – пожвавився капрал. – Та ж бачите, до чого то йде? Весь свiт стае дибки.

– І я вам скажу, – промовив пан з папiроскою, – що то не так просто. Колись менi довелося кабанчика бити, то я сокирою не попав у центр чола, а вiн, бач, тесаком! Майстер! Рiзником працював, що?

– Де там. Пердолений фордансер, – скривився капрал. – А той, – тут вiн нарештi звернув увагу на Кулюса, – закатрупив пана Мрожка.