Цензор снів

– І скiльки було жертв?

– Полiцiя нарахувала двадцять штири, але я признався лише до двадцяти трьох.

– То нiби вам на тому ся розходило? – спитав Кулюс. – На одну бiльше чи менше, не грае ролi.

– Перепрошую, – твердо промовив душiй, – я чужi жертви на себе не хочу брати. На тiм свiтi, коли вони всi мене обступлять, я не хочу чути вiд них жодних претензiй, жи з’явилася помiж ними ше якась фiпця, якоi не торкалися моi чутливi музикальнi руки. – Вiн випростав своi довгi пальцi й поворушив ними так, нiби перебирав клавiшi.

– Найбiльше я любив фiльми про гангстерiв, але мусив ходити на мелодрами, бо кобiти фiльми про гангстерiв не дуже шанували.

– У нас гангстери неможливi, – сказав Кулюс, – бо ми п’емо пиво. А треба було пити вiскi.

– Я пив. Нiц особливого, – сказав душiй. – Самограй. – Потiм зиркнув у вiкно: – Приiхали.

Чути було, як скреготнула брама.

– Ну, виповзайте! – гукнув капрал, вiдчинивши дверi.

– Я перша, – сказала Курчалаба i, пiдiйшовши до краю авта, простягнула полiцаевi руку: – Прошу дамi подати руку.

– Ще чого! Злiзай!

– Е нi! Інакше не злiзу! Що то у вас за виховання! Ким була ваша мама? Продавала фйолки на Сиктуськiй? Та певно! Де би вона могла синочка навчити, як поводитися з дамами!

Капрал втрачав терпець:

– Попхайте ii там, бо вже мене колотит вiд неi.

– Е-е, як можна! – сказав поважно Кулюс. – То ж таки дама.

Врештi полiцай таки подав iй руку, i вона з великим фуком зiйшла схiдцями на землю, а ми за нею.

Курчалабу повели до жiночого вiддiлу, i вона гукнула нам на прощання:

– Хвiст догори!

– Ви ii знаете? – запитав я в одновухого. – Чому ii прозвали Курчалабою?

– А ви не бачили ii рук? Худi, з довгими пазурями – чисто курячi лаби. Такi ручки проникали в будь-яку кишеню i в будь-яку торбинку. Майстриня!

Нас повели через безлюдне подвiр’я до примiщення тюрми, але спочатку завели до канцелярii i наказали викласти речi, аби iх дбайливо переписати. Я виклав кавалок гребiнця, одну шнурiвку, складаного ножика i два золотих.

Душiй витрусив з кишень лише тютюн. Кулюс виклав на стiл жменю пражених соняхiв, зiжмакану хустинку до носа, пуделко з-пiд сiрникiв i годинник-цибульку, стрiлки на якому надiйно завмерли.

– Нащо вам то? – спитав капрал, пробуючи накрутити дзигарок. – Вiн зiпсований.

– То пам’ятка мого засраного дитинства, – сказав цiлком поважно Кулюс. – Я його позичив у свого татуська, коли вiн попав пiд трамвай.