Цензор снів

– Не хотячи, – поправив Кулюс з ввiчливою усмiшкою.

– Пана Мрожка! – промовив задумливо старший пан з папiроскою за вухом. – Того, що сидiв у нас за багатоженнiсть?

– Ая, того самого. Так що, коли подумати, фацет навiть добру справу зробив би. Бо нема чого такому пройдисвiтовi кубiтам життя псувати. Але дубель-пусто: пан Мрожко нинька ожив пiсля тижневого омертвiння, а наш Кулюс, замiсть пiти за кiлька днiв до Пана Бога, буде ту цiлих три роки байдики бив.

– Що ви кажете! – здивувався старший пан.

– Ожив! Яка шкода.

– О, – втрутився Кулюс, – то була така скотиняка, що якби ще десять разiв ожив, я б його десять разiв добивав. Можна сказати, я хотiв зробити послугу для свiту.

– Цить, – гримнув капрал. – А пан Мрожко, мiж iншим, хлоп з головою, унiверситет закiнчив.

– Е, тотi унiверситети до добра не доведуть, – сказав старший пан.

– І я так кажу, – погодився капрал. – Воно, бачте, хоч люди й кебетнi, але непевнi. Доки злочинець на волi, панiкують, що його ще не впiймали, а коли вiн тутечки – здiймають крик, що над ним знущаються.

А насправдi вся iхня наука гiвна варта. Справжня наука починаеться в нас. Бо хто всi революцii робить? – тут його очi на мент зблиснули нервовим вогнем i погасли, а я подумав, що цей блиск у його очах не вiщуе для мене нiчого доброго, бо це не людина, а уламок муру без жодноi щiлинки, з якоi могла б пробитися трава. – Вченi! Не далi, як учора, ми iх розганяли.

– То там, на Мощенiй?

– Ая. За якусь сик… сик…

– Сиксуальну революцiю, – пiдказав Кулюс.

– О, i ти там був? – суворо глипнув капрал.

– Тiко як спостерiгач.

– Сиксуальну! Треба ж! – хитав головою старший пан. – У мене онучка – ще йно тiко пiдросло, а вже за хлопцями заглядае.

– Еге, як той казав, нi цицьки, нi пицьки, а дупою круте.

Старший пан ображено зиркнув на капрала i нахилився над паперами.

– Ну, гаразд, – сказав капрал, – нам пора. За мною.

Далi ми зiйшли вниз i опинилися в приймальнi, яка нагадувала лiкарняну, бо там була вага, зростомiр i ванна за перегородкою.

За столом сидiв тюремник i щось писав у великiй книзi.

– Змiряй i зваж, – сказав капрал.

Кулюс важив 110 кiля, а душiй 65.

– Такий хробак, а задушив двадцять чотири кобiти! – дивувався тюремник.

– Перепрошую, але iно двадцять три.

Капрал розсмiявся:

– Для шибеницi то не мае жодного значення. Тепер ти, – кивнув менi.

– Вага вiсiмдесят два, – сказав тюремник. – Зрiст метр вiсiмдесят п’ять.