Шляхи долі

Але його уявi знову вигулькнуло бiле докiрливе обличчя мiс Леттi й пригнiчений вигляд Нен i Гая, якi йому доведеться побачити наяву, якщо вiн зазнае невдачi й вони засумнiваються в його виконаннi обов’язку.

Пiдбадьорений цiею думкою, вiн рушив вперед, покашлюючи й голосно стукаючи цiпком, щоб ще здалеку дати знати про свое наближення. Тодi вiн уникне небезпеки раптово здивувати часом надто поспiшного мiстера Роберта.

– Це ви, Бушроде? – гукнув гучний, чистий голос сiрого привида.

– Так, звичайно, мiстере Роберт.

– Якого дiдька ви тут робити серед ночi?

Вперше в життi дядько Бушрод сказав мiстеровi Роберту неправду. Вiн не мiг стриматися. Треба трохи перефразувати. Вiн не мiг напасти напряму.

– Я тут ходив до тiтки Марii Петерсон. Їй вночi стало зле, i я вiдносив iй пляшечку лiкiв Мелiндi. Та й таке.

– Гм! – сказав Роберт. – Краще вам повертатися додому. Нiч, надворi холодно, мокро. А у вас ревматизм, чого ви завтра будете вартi? Але нiби розпогоджуеться, що скажете, Бушроде?

– Нiби так.

Мiстер Роберт запалив сигару в тiнi, i дим вiд неi виглядав так, наче сiрий привид розростаеться i втiкае в нiчне повiтря. Чомусь дядько Бушрод нiяк не мiг змусити себе заговорити на неприемну тему. Вiн нiяково стояв, шаркав ногами по гравiю i вертiв у руках цiпок. Аж десь далеко – за три милi, бiля стрiлки в Джорджтаунi – почувся слабкий свист поiзда, що наближався, який мав перевезти iм’я Веймаут у краiну ганьби й безчестя.

– Мiстере Роберт, – почав вiн, тремким вiд переживань голосом, – пам’ятаете той день скачок в Оук-Лон? День, коли ви перемогли, i налягли корону на мiс Лусi?

– Скачки? – сказав мiстер Роберт, виймаючи сигару з рота. – Так, я дуже добре пам’ятаю… але якого це бiса ви менi тут товкмачите серед ночi про якiсь скачки? Йдiть додому, Бушроде.

– Мiс Лусi торкнулася вашого плеча, – продовжив старий, не зважаючи на його слова, – мечем i сказала: «Я посвячую вас у лицарi, сер Роберт – пiдведiться ж, чистий, без страху й догани». От що тодi сказала мiс Лусi. То було давно, але нi ви, нi я того не забули. І ще ми пам’ятаемо – як мiс Лусi лежала на смертному одрi.