Маленькі жінки

– Я б промовчав, якби не хотiв, щоб ви залишилися, мiс Марч, – i мiстер Лоренс у старомоднiй галантнiй манерi простягнув iй руку.

– Що б на це сказала Мег? – подумала Джо, i при думцi, як вона сьогоднi буде розповiдати домашнiм про своi пригоди у Лоренсiв, ii очi весело заблищали.

– Агов, хлопчику мiй! Куди ти так летиш? – запитав старий джентльмен, побачивши, як Лорi, перескакуючи через двi сходинки, бiжить вниз по сходах. Побачивши Джо у супроводi свого грiзного дiда, вiн зацiпенiв вiд жаху, однак побачивши переможний погляд Джо, з полегшенням видихнув.

– Я не знав, що ви так скоро повернетеся, сер, – знiяковiло сказав Лорi.

– Це я вже зрозумiв, iнакше ти не носився б так по сходах. А тепер давайте пити чай. І, Лорi, поводься як личить джентльменовi.

Лагiдно скуйовдивши хлопчиковi волосся, мiстер Лоренс пiшов вперед разом iз Джо, а Лорi поплентався за ними. Джо крадькома озирнулась i побачила, як Лорi кiлька разiв змiнився в обличчi, вочевидь, обмiрковуючи гiпотези щодо того, що тут взагалi вiдбуваеться.

Пiд час чаювання лiтнiй джентльмен здебiльшого мовчав. Вiн пив вже четверту чашку чаю i спостерiгав за молодими людьми, якi базiкали, наче старi друзi. Звичайно, вiн не мiг не помiтити змiни, якi вiдбулися з його онуком – на обличчi хлопчика з'явився здоровий рум'янець, вiн поводився розкуто, а смiх його був щирим i веселим.

– Вона мае рацiю, хлопчиковi самотньо. Що ж, подивимося, як складуться його стосунки з цими милими дiвчатами, – подумав мiстер Лоренс.

Джо дуже сподобалася мiстеру Лоренсу, адже йому iмпонували ii почуття гумору i трохи хлопчачi манери, а ще вона легко знаходила спiльну мову з його сором'язливим онуком. Бiльш того, судячи з усього, вона i сама отримувала вiд iх спiлкування величезне задоволення.

Зазвичай у компанii настiльки респектабельних людей, яких Джо зазвичай вважала занадто «манiрними i зарозумiлими», вона вiдчувала себе дуже незграбно, але з Лоренсами все було iнакше, з ними iй було легко i комфортно.

Коли всi встали з-за столу, Джо подумала, що iй вже, мабуть, час додому, але Лорi сказав, що хотiв би ще дещо iй показати. Вiн вiдвiв Джо до оранжереi, де спецiально для неi запалили лампи. Їi захопленню не було меж, адже в м'якому свiтiннi ламп рослини виглядали воiстину чарiвно. Вона обережно ступала по дорiжках, заворожено розглядаючи фантастичнi квiти i лiани, якi тягнулися по стiнах аж до самоi стелi.