Професор Вільчур

Враховуючи, що такий процес професор Вiльчур, зрозумiло, програв би через те, що смерть великого тенора наступила внаслiдок ганебноi недбалостi та безладу, якi панували в клiнiцi професора, йому довелося сплатити запаморочливу суму в розмiрi двох з половиною мiльйонiв злотих. Аби покрити цю суму, клiнiка професора, його вiлла, майже все, що йому належало, перейшло у власнiсть товариства. Важко не спiвчувати вiдомому хiрурговi за те, що на нього звалилась така раптова руiна, але, з iншого боку, нехай цей випадок стане попередженням для всiх тих лiкарiв, якi легковажно ставляться до життя довiрених iм пацiентiв…»

Вiльчур вiдклав газету i прошепотiв:

– Таки сталося…

Знову пiдкинули хмизу у вогонь.

Чиясь нерозбiрливiсть чи затяте шпигунство. Знову пiдхопили плiтки, знову розпочнеться нова оргiя нападок…

– Я не iстиму, я не голодний, – сказав вiн слузi, коли той повiдомив, що вечеря на столi.

– Може, хоч чашку бульйону?

– Нi, дякую. Дай, Юзеф, менi ще кави… Так, i коньяку.

Тiеi ночi професор Вiльчур зовсiм не лягав спати.

Багато спожитоi кави та алкоголю зробили свою справу, i вранцi у дзеркалi вiн побачив свое сiре, стомлене i набрякле обличчя. Незважаючи на втому, вiн змусив себе старанно поголитись i рiвно о восьмiй з’явився у клiнiцi.

Не важко було помiтити, що вчорашня газетна iнформацiя тут уже була вiдома всiм. Доповiдаючи про програму дня i стан хворих, доктор Жук так насправдi й не наважився запитати Вiльчура нi про що, але його погляд свiдчив, що питання крутилися на кiнцi язика.

Програма передбачала шiсть операцiй: одну трепанацiю черепа, три операцii зi складання зламаних кiсток кiнцiвок та операцiю апендициту у чотирнадцятирiчноi дiвчинки, яку привезли вночi. Окрiм першоi, всi операцii були легкими та звичайними.

Пiсля годинного обходу професор перейшов в операцiйну. Вiд того пам’ятного випадку з Донатом вiн додатково оглядав кожного пацiента особисто, перевiряючи стан його серця, чи страждае вiн на пiдвищену чутливiсть до будь-якого зi знеболюючих засобiв.

Це забирало багато часу, але вiн волiв краще покладатися лише на себе.

Перша операцiя тривала понад годину i пройшла iдеально. Гнiйну iнфекцiю мозку було розрiзано й очищено. Наступнi теж пройшли легко. Останню ж Вiльчур вирiшив вiдкласти на пiвгодини. Вiн мусив вiдпочити. Безсонна нiч i нервове напруження зробили свою справу. Коли вiн сидiв у кабiнетi, зайшов Добранецький, привiтався i сказав:

– Казав менi Ранцевич, що ви втомились.