Професор Вільчур

Може, до цiеi операцii на апендицит призначити когось iншого?

– Нi, дякую, пане, – блiда посмiшка з’явилася на обличчi Вiльчура.

– Бо я зараз вiльний… Можливо…

– Нi. Дуже дякую, – Вiльчур не мiг приховати роздратованого тону.

Вiн пiдвiвся i натиснув на дзвiнок.

– Пацiентку в операцiйну, – пролунав за дверима голос санiтара.

Добранецький пiшов. Вiльчур вiдчинив зручну шафку, вийняв банку з бромом, налив досить велику дозу в склянку i запив водою.

На той момент, коли вiн приступив до операцii, вiн був абсолютно спокiйний i впевнений у кожному своему русi.

Косий розрiз був точно вимiряний. Кiлька крапель кровi на бiлiй жировiй основi та синьо-фiолетовий клубок кишок. Розпечений дрiт електричного апарату коротким, рiзким шипiнням виконав свое завдання, й опухле хробакоподiбне охвiстя апендиксу опинилось у склянцi з формалiном. Операцiя пiдходила до кiнця. На сорок п’ятiй хвилинi професор Вiльчур наклав шви.

– …дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, – доктор Жук рахував iнструменти.

Хвору вивели з операцiйноi.

– Бракуе одного, – спокiйно сказав доктор Жук.

Мить розгубленостi. Професор Вiльчур, який уже знiмав маску, сказав хрипким голосом:

– Назад на стiл.

Черевну порожнину довелося вiдкрити вдруге, щоб дiстати з живота невеликий металевий предмет, який виблискував нiкелем. Спека в операцiйнiй i втома довели до того, що Вiльчур останнiм зусиллям волi утримував свiй мозок у свiдомостi, а руки – пiд контролем.

Вiн вiдчував, що зараз знепритомнiе. На щастя, вiн витримав до кiнця.

Пацiентку забрали, коли вона вже прокидалася вiд наркозу. Похитуючись, Вiльчур вийшов за нею у прохолодний коридор. Вiн зняв маску i кiлька хвилин стояв, притулившись до пiдвiконня. До нього повiльно поверталася свiдомiсть i сили. Вiн також зрозумiв, що шум, який вiн чуе, це наслiдок надто великоi кiлькостi брому. Вiльчур повiльно попрямував до роздягальнi. Санiтар допомiг йому перевдягнутися, професор наказав принести йому шубу й капелюх i, навiть не заходячи до свого кабiнету, вийшов на вулицю.

Тим часом в лiкарнi гуло, як у вулику. Справдi, залишати хiрургiчнi iнструменти в черевнiй порожнинi – це досить поширенi випадки серед хiрургiв, що потребуе повторноi операцii, але професор Вiльчур був вiдомий своею неймовiрною свiдомiстю i сприйнятливiстю, i нiколи нiчого подiбного з ним не траплялося.