Професор Вільчур

Отже, Донат – жертва тих порядкiв, якi зараз панують тут. Вони вбили Доната, i заради Бога, я не вiдповiдаю за це!..

Не лише промовленi слова, але й поза, вираз обличчя та очi Добранецького нiби дихали звинуваченням, звинуваченням проти всiх.

Серед тишi пролунав голос професора Вiльчура:

– Я б хотiв попросити колегу заспокоiтися i не виносити вироки. Нiхто проти вас не плете iнтриг, нiхто не ставить пiд сумнiв вашi заслуги, нiхто вас не звинувачуе. Я вiдповiдальний за все, що вiдбуваеться у клiнiцi, я несу вiдповiдальнiсть.

– Саме так. І я так думаю, – вiдповiв Добранецький з iронiчною напiвусмiшкою, кивнув головою i вийшов з кабiнету.

Пiсля звiстки про смерть Доната на операцiйному столi у клiнiцi запанував гнiтючий настрiй. Ясно, що новина швидко розiйшлася мiстом, i менш нiж за годину в холi клiнiки було повно журналiстiв та редакцiйних фотографiв.

У мiстi тiльки й було про це мови. У надзвичайних додатках наводилися лише сухi факти, але вже у самих заголовках мiстився вирок: «Великий спiвак Леон Донат помер пiд ножем професора Вiльчура», «Перед операцiею не обстежено серце», «Жертва ганебноi недбалостi у клiнiцi професора Вiльчура».

Варшаву трясло. Кiлькатисячний натовп шанувальникiв померлого спiвака зiбрався перед клiнiкою, з людського тлуму раз-по-раз лунали вигуки на адресу професора Вiльчура й лiкарiв узагалi. Лiкар Жук, який саме виходив з клiнiки, мало не постраждав, а полiцiя з трудом змогла розiгнати натовп, щоб дати дорогу каретi «швидкоi допомоги», яка везла якогось пацiента.

У самiй клiнiцi панував похоронний настрiй. Лише один професор Вiльчур, певно, не переривав своiх щоденних занять. Вiн, здавалося, не помiчав виразу обличчя пiдлеглих чи iхню нервознiсть, здавалося, вiн не знав про нервознiсть, яка охопила мiсто, нiби й не чув галасу натовпу пiд вiкнами.

Професор щойно закiнчив вечiрнiй обхiд пацiентiв i спускався вниз, коли привезли нового пацiента. Доктор Кольський, який асистував професоровi, хотiв зайнятися його прийомом, але Вiльчур сам пiдiйшов до лiкаря «швидкоi допомоги», щоб забрати пацiента.

– Що це? – запитав професор Вiльчур.

Лiкар «швидкоi допомоги» пояснив: бiйка з ножами, стан безнадiйний, кiлька глибоких ран грудноi клiтки й живота. Тiльки негайна операцiя може допомогти. Тому вiн привiз його саме сюди, бо це було найближче.