Професор Вільчур

– Будь ласка одразу на стiл, – звернувся Вiльчур до Кольського.

Кольський на секунду затнувся:

– Його буде оперувати доктор Ранцевич?

– Нi, я сам цим займусь, – вiдповiв Вiльчур.

Кольський побiг давати вказiвки, потiм подбав, щоб з пораненого зняли його лахмiття. Це був якийсь волоцюга з давно неголеним обличчям, яке перетинала кiлька свiжих неглибоких порiзiв, що кривавили. Вiн помирав у муках. Нерiвномiрне дихання, пронизане смородом алкоголю, майже припинилося.

Операцiйна була готова.

– Йдiть же додому, – з проханням у голосi сказав Кольський. – Я про все подбаю. А тут навiть немае причин слухати. Я не знаю, чи його донесуть до операцiйноi.

З’явився професор Вiльчур. Вiн схилився над пацiентом i випростався, потираючи рукою очi.

– Хто це? Я знаю цього чоловiка. Я точно його колись бачив.

– «Швидка» лише назвала iм’я й прiзвище, – пояснив Кольський.

– Омела? – повторив професор. – Звiдки я його знаю?

На порозi з’явився санiтар i повiдомив, що все готове. Пiсля того, як було знято тимчасовi пов’язки, виявилося, що рани були не такi глибокi й небезпечнi, як це заявляв лiкар «швидкоi допомоги». Лише одна була надзвичайно небезпечна. Лезо ножа досить глибоко увiйшло у м’язи живота i широко зачепило шлунок. Легенi були неушкодженi, але дуже велика й тривала втрата кровi була найсерйознiшою i найнебезпечнiшою загрозою.

– Другий труп у цiй кiмнатi за один день, – шепнула одна з медсестер докторовi Кольському. – Чому професор робить цю операцiю сам?

Кольський нiчого не вiдповiв. Тим часом професор Вiльчур своiми незграбними руками з дивовижною майстернiстю зашивав одне поранення за iншим. Однак його думка працювала, нiби шукаючи подобу цiеi людини в пам’ятi.

«Омела, – повторив вiн подумки. – Кипрiян Омела… з упевненiстю я його знаю».

Операцiя закiнчилася. Хворого живим забрали зi столу. Іскорка життя, яка тлiла в ньому, могла легко згаснути або знову розгорiтися. Його помiстили на четвертий поверх у палату для пацiентiв, якi не платили, а професор Вiльчур просто з операцiйноi попрямував у канцелярiю, де на нього вже чекали комiсар полiцii та слiдчий.

Пiд тиском громадськостi влада змушена буда грунтовно розслiдувати справу про смерть Доната.