Цент на двох

Вона помiтила, як швидко вiн змiнив справжнiй змiст ii реплiки, i миттево зрозумiла, яка риса дозволила йому зробити це. Вiн був добрий. Їi думки полинули кудись вбiк, i тодi вона порушила тишу дивним зауваженням.

– Бути добрим важко, – промовила вона раптово.

– Що?

– Нiчого, – розгублено заперечила вона. – Я не хотiла вимовляти цього вголос. Я просто думала… про розмову з людиною на iм’я Фреддi Кеббл.

– Брат Морi Кеббла?.

– Так, – сказала вона досить здивовано, думаючи, що вiн не знав Морi Кеббла, хоча в цьому нiчого дивного не було.

 – Ну, вiн i я, ми говорили про доброту кiлька тижнiв тому. І я сказала, що чоловiк на iм’я Говард – чоловiк, якого я знаю, добрий, але вiн не погодився зi мною, i ми почали сперечатися про те, що таке насправдi доброта для людини. Вiн продовжував менi казати, що я маю на увазi якусь розхлябану м’якiсть. Я знала, що це не так… але я не знала, як саме висловити мою думку. А тепер я розумiю. Я мала на увазi якраз навпаки. Я гадаю, справжня доброта – це якась твердiсть… i сила.

Кiт кивнув.

– Я розумiю, що ти маеш на увазi. Я знав старих священникiв, якi мали цю рису.

– Я говорю про молодих чоловiкiв, – сказала вона досить зухвало.

Вони дiйшли до нинi спорожнiлого бейсбольного поля, i вiн, вказавши iй на дерев’яну лавку, у повний зрiст витягнувся на травi.

– А чи щасливi тут цi молодi люди, Кiте?

– А хiба вони не виглядають щасливими, Лоiс?

– Я думаю, що так, але тi молодi, тi двое, яких ми щойно промайнули… чи вони…

– Склали обiтницi? – засмiявся вiн.

 – Ще нi, але наступного мiсяця складуть.

– Навiчно?

– Так, якщо вони не зламаються психiчно чи фiзично. Звичайно, за такоi дисциплiни, як у нас, багато хто не витримуе.

– Але цi хлопцi. Хiба ж вони не вiдмовляються вiд усiх чудових шансiв у зовнiшньому свiтi… як i ти?

Вiн кивнув.

– Дехто з них.

– Але Кiте, вони ж не знають, що роблять. Вони ж не мали жодного досвiду того, того вiд чого вони вiдмовляються.

– Я гадаю, що не мали.

– Це не здаеться справедливим. Життя спочатку iх просто налякало. Вони ж усi такi молодi?

– Нi, деякi з них повешталися, вели досить дурне життя – наприклад, Реган.

– Я думаю, щось подiбне було б на краще, – задумливо сказала вона, – чоловiки, якi бачили життя.

– Нi, – щиро сказав Кiт, – я не впевнений, що вештання дае людинi такий досвiд, яким можна подiлитися з iншими. Деякi з найбiльш вдумливих людей, яких я знав, були абсолютно жорсткими щодо себе.