Цент на двох

Лоiс почервонiла – це дiйсно було дуже особисте для нього.

– Я хочу, щоб ти розповiла менi все про себе, – сказав вiн пiсля паузи. – Звичайно, я маю загальне уявлення про те, що ви з мамою робили в Європi тi чотирнадцять рокiв, i тодi ми всi так переживали, Лоiс, коли у тебе була пневмонiя i ти не могла приiхати разом з матiр’ю. Так, це було два роки тому… а потiм, ну, я бачив твое iм’я в газетах, але це мене не задовольняло. Я тебе зовсiм не знав, Лоiс.

Вона виявила, що аналiзуе його особистiсть, як вона аналiзувала особистiсть кожного чоловiка, якого зустрiчала.

Їй було цiкаво, чи дiйсно це враження… враження близькостi, пов’язане з тим, що вiн постiйно повторюе ii iм’я? Вiн вимовляв його так, нiби любить його звучання, нiби воно мае якесь притаманне йому особливе значення,

– Потiм ти навчалась у школi, – продовжив вiн.

– Так, у Фармiнгтонi. Мати хотiла вiдправити мене до монастиря, але я вiдмовилася.

Вона кинула на нього погляд, щоб побачити, чи це не обурить його.

Але вiн лише повiльно кивнув.

– Тобi вистачило монастирiв за кордоном, чи не так?.

– Так, Кiте, i монастирi там зовсiм iншi. Тут навiть у найкращих дуже багато дiвчат простого походження.

Вiн знову кивнув.

– Напевне так, – погодився вiн, – i я гадаю, що розумiю, як ти ставишся до цього. Спершу i менi було нiяково тут, Лоiс, хоча я цього нiколи не скажу нiкому, крiм тебе; ми з тобою досить чутливi до таких речей.

– Ти маеш на увазi тутешнiх чоловiкiв?

– Так, деякi з них, звичайно, були гарнi, такими людьми, до яких я звик, але були й iншi; наприклад, чоловiк на iм’я Реган – я ненавидiв цього хлопця, хоча тепер вiн мiй найкращий друг.

Вiн чудова особистiсть, Лоiс; ти зустрiнешся з ним пiзнiше. Людина саме такого типу, яку я хотiв би мати на одному боцi з собою у будь-якому бою.

Лоiс подумала, що Кiт – саме такий чоловiк, якого вона хотiла б мати на своему боцi в бою.

– А як ти сам… як з тобою це сталося? – запитала вона досить сором’язливо.

 – Я маю на увазi, як ти потрапив сюди. Звичайно, мати розповiла менi iсторiю про залiзничний вагон…

– А, це…, – вiн виглядав досить роздратовано.

– Розкажи менi про це. Я хочу почути це вiд тебе.

– О, напевне я не зможу розповiсти нiчого, крiм того, що ти вже, напевне, знаеш. Був вечiр, i я цiлий день iхав потягом i думав – про сотнi рiзних речей одразу, Лоiс, а потiм раптом у мене виникло вiдчуття, що хтось сидить навпроти мене.