Визволення. Роман мілин

– Гаразд, сер, – мовив Шоу, беручи довгу пiдзорну трубу й прикладаючи ii до очей. – Пресвята штука! – бубонiв вiн, направляючи й прилаштовуючи трубу. – Я нiколи й нiяк не потраплю… Та ось таки попав!

Вiн повернувся на пiдборах, тримаючи трубу на лiнii обрiю. Потiм склав iнструмент i рiшуче промовив:

– Нiчого не видно, сер!

Шоу спустився вниз слiдом за капiтаном, весело потираючи руки. Якийсь час на кормi було тихо. Потiм стерничий мляво спитав: – Мелiм[9 - Мелiм (мал.) – учитель, iнструктор.] сказав, що на водi нiчого нема?

– Так, – пробурмотiв серанг, не озираючись на нього.

– Мiж островами був човен, – мовив стерничий дуже тихо.

Серанг, розкарячивши ноги i заклавши за спину руки, мов скам’янiлий, стояв, випроставшись бiля компаса. Його обличчя, тепер уже ледве видне, було таке ж байдуже, як дверцята сейфа.

– Ось послухай-но, – лагiдно напосiдав стерничий.

Проте поважна людина навiть оком не моргнула. Тодi стерничий нахилився вiд гратчастого колеса:

– Я бачив човен, – прошепотiв вiн iз лагiдною впертiстю коханця, що просить ласки.

Серанг двiчi ходив на прощу, тому вiн не був байдужий до свого законного титулу й понуро всмiхнувся.

– Ти бачив дерево, що пливло, Салi, – сказав вiн iронiчно.

– Я звусь Салi, тому очi моi найкращi, як ота чаклунська мiдяна штука, що розсуваеться, – вiдказав стерничий. – То таки човен, i тi, що в ньому, могли бачити проти вечiрньоi заграви корабель, якщо вони не слiпi.

– Хiба ж я гладкий бiлий, чи що? – накинувся на нього серанг. – Я був моряком, Салi, ранiше, нiж ти народився! Ми маемо наказ мовчати й дивитися тiльки на стерно, щоб iз кораблем не сталося пригоди.

Сказавши це, серанг знову застиг у задумi. Його очi невпинно блукали вiд освiтленоi мапи до темних вiтрил брига, а тiло було нерухоме, наче вирiзьблене з дерева й прибите до палуби. Так стояв на капiтанськiй вахтi хаджi Вазуб, серанг брига «Блискавка», невтомний i невсипущий раб свого обов’язку.

Через пiв години пiсля заходу сонця нiч зовсiм оповила землю й небо. Острови розтанули в темрявi. А на рiвнiй водi протоки маленький бриг наче розлiгся й мiцно спав, загорнутий у пахучу керею зоряного неба й тишi.

II

О пiв на дев’яту Лiнгард знову вийшов на палубу. Шоу, що був тепер у пальтi, ходив швидко туди й сюди по кормi, лишаючи за собою дух тютюнового диму.