Визволення. Роман мілин

– Вiн не мiг обминути своеi долi, – пробурмотiв малаець. – Гадаю, що моя торгiвля в цьому мiсцi тепер уже скiнчилась, – додав вiн весело.

Лiнгард висловив свiй жаль.

– Нiчого, нiчого, – чемно мовив ватажок.

Лiнгард, запрохавши Гассiма та двох його компаньйонiв прибути на бриг, пiшов iз ними.

Був тихий вечiр, i малайське судно, знявшись з якоря, поволi пiшло до бухти, де стояв бриг. Кiнцем мiцноi кодоли прив’язали судно до брига, i тоi ночi бриг бiлого й прау темношкiрого крутились i гойдались на однiй котвi.

Коли сонце останнiм промiнням осяяло море, тiло забитого ласкара, загорнуте, за магометанським звичаем, у бiле простирадло, спустили у спокiйну воду бухти, на яку вiн уперше глянув кiлька годин тому. В ту саму мить, як мрець повiльно зник з очей, блиснув огонь i розiтнувся пострiл, вiдбившись гуркотом у берегах i в жалiбному крику диких птахiв, що кружляли в хмарах, немов вигукуючи моряковi свое останне «прощай». Схиливши голову, господ дар брига пройшов до корми пiд тихий шепiт приемно здивованого екiпажу i чужинцiв, що збились на головнiй палубi.

Лiнгард вiтав своiх гостей далеко за пiвнiч. Людям iз прау видано було вiвцю з корабельних запасiв. А в каютi Гассiм i його два товаришi сидiли вряд на канапi, виблискуючи коштовними оздобами. Лiнгард вiв розмову, як щирий друг, а малайцi говорили з вихованою, стриманою чемнiстю, властивою вищим класам цього народу. Вони торкнулися багатьох тем i наприкiнцi спинились на полiтицi.

– Ти, мабуть, могутнiй володар у своiй краiнi? – спитав Гассiм, оглядаючи каюту.

– Моя краiна в далекому морi, де найменшi вiтри такi дужi, як тут у дощовиту погоду, – сказав Лiнгард, а гостi тихо зашептались, висловлюючи здивування. – Я лишив ii ще замолоду, туане Гассiм, i не знаю, чи могутнiй я там, де сильних людей бiльше, нiж бiдних на всiх ваших островах. А тут, – мовив вiн далi, – тут теж моя краiна. Ось це англiйське судно варте Англii, i я досить могутнiй тут. Я тут раджа, бо ця частина моеi краiни – моя власна.

Гостi були враженi й, многозначно ззирнувшись, хитнули головами.

– Так, так, – усмiхаючись, сказав Гассiм. – Ти возиш морями свою краiну i свою могутнiсть. Раджа на морi. Це добре!

Лiнгард голосно засмiявся, а гостi стиха.

– Ми знаемо, що твоя краiна дуже могутня, – почав знову Гассiм, – та чи дужча вона вiд краiни голландцiв, що крадуть нашу землю?

– Чи дужча? – гукнув Лiнгард i широко розправив плечi.