Визволення. Роман мілин

Такий iдеал вадзького купця.

Торгiвля в такому розумiннi була заняттям тих честолюбних людей, що провадили приховану, але важливу справу в усiх нацiональних повстаннях, релiгiйних заколотах i в органiзацii пiратських збурень широкого масштабу, що протягом першоi половини XIX столiття зачепили долю не одноi тубiльноi династii i якi кiлька рокiв серйозно загрожували голландськiй владi на сходi. Коли цiною кровi й золота запанував на островах мир, це зайняття, хоч i позбулося почесних можливостей, та все ж вабило до себе найвiдважнiших людей цiеi неспокiйноi раси.

Молодшi сини й родичi багатьох тубiльних володарiв об’iздили всi моря Архiпелагу й побували на численних маловiдомих островах i на малодослiджених берегах Новоi Гвiнеi; вiдвiдали кожну мiсцинку на морi, куди ще не проникла европейська торгiвля – вiд Ару до Адже, вiд Сумбави до Палавану.

II

У найменш вiдомiй мiсцевостi, в маленькiй бухтi Новоi Гвiнеi, вперше стрiвся Лiнгард iз молодим Пата Гассiмом, небожем наймогутнiшого вадзького володаря.

Вiн був купець у розумiннi Ваджо й прибув сюди з молодими родичами та почтом на мiцному морському прау, озброеному двома гарматами, щоб купити пiр’я райських пташок для старого тернетського султана. У цю рисковану експедицiю вирушили вони не ради прибуткiв, а щоб вiддячити старому султановi, що з мiсяць, а може й бiльше, пишно вiтав iх у своему похмурому мурованому палацi в Тернетi.

Спинилися вони трохи далi вiд слободи, вживши всiх запобiжних заходiв, дожидаючи пiр’я й торгуючись iз прибережними жителями, що були посередниками в цiй торгiвлi.

Якогось ранку Гассiм побачив Лiнгардiв бриг, що став у цiй бухтi на якiр, i незабаром помiтив, як високий, бiлий чоловiк iз бородою, що виблискувала, як золото, вийшов iз човна i попрямував до тубiльцiв, зовсiм не озброений.

Гассiма вразила й здивувала така легковажнiсть. Потiм, за старим малайським звичаем, вiн iз годину обмiрковував цю справу зi своiми людьми i теж висiв на берег, але з озброеним ескортом, маючи намiр подивитися, що буде далi.

Випадок, справдi, був звичайний, такий, говорив потiм Лiнгард, який мiг трапитися з кожним. Вiн зiйшов на берег, маючи намiр знайти якийсь струмок, щоб набрати в барильце води. Тiльки це й спонукало його ввiйти в бухту.

Оточений чорним натовпом, Лiнгард стояв зi своiми матросами, показуючи кiлька перкалевих хусток i намагаючись пояснити тубiльцям, чого вiн висадився. Коли це дротик ударив його ззаду, зачепивши шию.