Надходить та година

А як ти ставишся до преси, що описуе тебе як щось середне мiж Рiчардом Геннi та Дагласом Бадером?

– Вважаю себе ближчим до Гiтклiфа[20 - Рiчард Геннi – персонаж творiв шотландського романiста Джона Бакена, який став популярним завдяки стрiчцi Альфреда Гiчкока 1935 року «39 крокiв», на основi роману Бакена 1915-го; Даглас Бадер (1910–1982) – полковник Королiвських вiйськово-повiтряних сил Великоi Британii, ас Другоi свiтовоi вiйни; Гiтклiф – персонаж роману Емiлi Бронте 1847 року «Буремний перевал», вважаеться уособленням стомленого антигероя, якого поiдають всепоглинаюча лють, ревнощi та гнiв.

– То коли нам дозволять зустрiтися iз цим iдеалом?

– У п’ятницю ввечерi ми iдемо до Бристоля, тож якщо ви з Еммою вiльнi, можемо пообiдати у суботу…

– Себастьян приiжджае у суботу, й Емма сподiваеться поговорити з ним про посаду голови правлiння. Але ви можете до нас приеднатися.

– Нi, гадаю, що я це пропущу, але чому б вам усiм не прийти на недiльний обiд до Беррiнгтон-холу?

– Хiба це не надто сильний стрес для Карiн? – висунув припущення Гаррi.

– Коли бiльшу частину свого життя живеш в умовах комунiстичного режиму, не думаю, що можна розглядати обiд iз Клiфтонами як стрес.

– Якщо ти впевнений, тодi побачимося в недiлю.

– Я впевнений, – пiдтвердив Джайлз, коли пролунав дзвiнок на вхiдних дверях. – Маю йти, Гаррi.

Вiн вiдклав слухавку й глянув на годинник. Чи можливо, що вже десята година? Вiн мало не вбiг у хол i побачив, як Маркгем вiдчиняе вхiднi дверi.

– Доброго ранку, пане Пенгеллi, сер Джайлз чекае на вас.

– Доброго ранку, – привiтався Пенгеллi, трохи вклонившись дворецькому.

– Заходьте, – запросив Джайлз, коли вони потиснули один одному руки. – Маркгеме, зварiть, будь ласка, свiжоi кави, а я вiдведу пана Пенгеллi до вiтальнi.

– Так, сер.

– Карiн трохи затримуеться. Це довга iсторiя, але вона намагаеться вирiшити, яку одежину моеi сестри вдягнути.

Пенгеллi засмiявся:

– Для жiнки справжнi клопоти вирiшити, що саме треба вдягнути.

– Чи виникли у вас якiсь труднощi з тим, щоб знайти нас?

– Нi, таксист дуже допомiг. Рiдкiсний досвiд для мене, але це особливий випадок.

– Безумовно, – погодився Джайлз. – Шанс возз’еднатися з донькою, коли вважаеш, що вже бiльше нiколи ii не побачиш.

– Я буду вам довiку вдячний, сер Джайлз. І якщо вiрити «Телеграф», це була нелегка справа.