Надходить та година

– Брукс усе перебiльшив, – мовив Джайлз, коли вони сiли вдвох за стiл, – але навряд чи можна звинувачувати чоловiка пiсля того, що вiн пережив.

Маркгем повернувся, несучи на тацi каву та пiсочне печиво, й поставив мiж ними на столi у вiтальнi.

– Товариш Хонекер почуватиметься не надто приемно через те, що ви його одурили, – зауважив Пенгеллi, помiтивши заголовок «Телеграф». – Але у його промовi не було нiчого такого, чого б ми не чули ранiше.

– І вже не раз, – кивнув Джайлз, аж тут дверi вiдчинилися й увiйшла Карiн.

Вона побiгла до батька, який пiдвiвся й пiдхопив ii на руки. «Як цiкаво, – подумав Джайлз, – я зроду не помiчав тiеi простоi бiлоi сукнi, коли ii носила моя сестра».

Батько й донька горнулися одне до одного, i пан Пенгеллi пустив навiть сльозу.

– Даруйте, що виставляю себе дурнем, – сказав вiн, – але я так довго чекав цього моменту.

– Я також, – додала Карiн.

Джайлз глянув на годинник.

– Прошу вибачити менi, але змушений залишити вас обох, оскiльки маю зустрiч у Палатi громад об одинадцятiй.

Але знаю, що вам е що надолужувати.

– Коли ти повернешся? – запитала Карiн.

– Близько дванадцятоi, можливо, й ранiше, а тодi поведу вас обох на обiд.

– А пiсля обiду?

– Пiдемо на закупи. Я не забув. – Джайлз нiжно поцiлував ii у вуста, а Пенгеллi соромливо вiдвiв погляд. – Побачимося близько дванадцятоi, – сказав вiн, виходячи у передпокiй, де мажордом тримав його плаща.

– Планую повернутися приблизно за годину, Маркгеме.

Не заважайте iм, оскiльки, гадаю, вони будуть вдячнi, що отримали трохи часу для себе.

* * *

Карiн iз батьком мовчали в очiкуваннi, коли зачиняться вхiднi дверi, i нiчого не казали, доки не почули, як Маркгем замкнув дверi до кухнi.

– Чи все вiдбулося за планом?

– Майже все, – сказала Карiн. – Поки ми не дiйшли до кордону, коли надмiру завзятий офiцер не почав ставити занадто багато запитань.

– Але ж я особисто проiнформував прикордонникiв, – зауважив Пенгеллi.

– Навiть попросив лейтенанта Енгеля, щоб дав вам нагiнку, перш нiж поставити галочку навпроти вашого прiзвища, аби Беррiнгтон стовiдсотково впевнився, що вам пощастило врятуватися.

– Ну, все сталося не зовсiм так, як ви планували, товаришу, бо журналiст «Флiт-стрит» вирiшив встромити свого носа й навiть узявся фотографувати.

– Кiт Брукс. Так, я наказав його випустити незабаром пiсля того, як ви перетнули кордон.