Надходить та година

– Можемо пiти на закупи сьогоднi вдень, – сказав Джайлз, прибрав руку i сказав: – Побачимось у палатi об одинадцятiй, Гарольде.

– А що менi носити до того часу? – розгубилася Карiн, коли вiн поклав слухавку.

Мажордом кахикнув.

– Слухаю, Маркгеме?

– Панi Клiфтон завжди залишае змiнний одяг у спальнi для гостей, сер, на випадок надзвичайноi ситуацii.

– Це, безперечно, надзвичайна ситуацiя, – зрадiв Джайлз, узяв Карiн за руку й вивiв з кiмнати.

– А вона не заперечуватиме? – стурбувалася Карiн, коли вони пiдiймалися сходами на другий поверх.

– Важко заперечити те, чого не знаеш.

– Можливо, буде краще iй зателефонувати?

– Маю вiдчуття, що Емма мае нагальнiшi справи, нiж турбуватися про те, який одяг вона залишила в Лондонi, – заперечив Джайлз, вiдчиняючи дверi в гостьову спальню.

Карiн вiдкрила великий гардероб, щоб знайти не один, а кiлька костюмiв i сукенок, не кажучи вже про цiлу стiйку взуття, про яку можна було лише мрiяти у кооперативнiй крамницi.

– Вибери собi щось i виходь, коли будеш готова, – сказав Джайлз.

Наступнi сорок хвилин вiн згаяв на те, щоб прочитати ранковi газети, при цьому його регулярно перебивали телефоннi дзвiнки з вiтаннями або спробами домовитися про iнтерв’ю. Вiн навiть знайшов час подивуватися, чому Гарольд Вiлсон вирiшив iз ним зустрiтися.

– Пан Клiфтон на зв’язку, сер, – поiнформував Маркгем, передаючи йому слухавку.

– Гаррi, як справи?

– У мене все добре, але, прочитавши вранiшнi газети, вирiшив зателефонувати, щоб дiзнатися, як тобi ведеться пiсля другоi втечi вiд нiмцiв.

Джайлз засмiявся:

– Як нiколи ранiше.

– Менi здаеться, що це возз’еднання з панною Пенгеллi спричинилося до того, що ти здаешся цiлком задоволеним собою.

– Усе в одному. Окрiм того, що вродлива, Карiн ще й найчарiвнiша, найдобрiша, найвдумливiша й найуважнiша iстота, яку я коли-небудь зустрiчав.

– Чи не зарано робити такi однозначнi висновки? – не повiрив Гаррi.

– Нi. Цього разу я справдi натрапив на «золото».

– Будемо сподiватися, що ти маеш рацiю.