Надходить та година

Джайлз приеднався до вимушених оплескiв, хоча й знав, що насправдi iх удвiчi зменшилося.

Коли вiн уже не мiг цього терпiти, врештi-решт обернувся i знуджено глянув на Карiн, то був нагороджений суворим поглядом, який стримав його iще на п’ятнадцять хвилин.

– «Наша вiйськова мiць, яку пiдтримуе Росiя-матiр, не мае собi рiвних, що дозволяе нам протистояти будь-яким викликам».

Джайлз думав, що вiн лусне, але не вiд оплескiв. Скiльки ще могло тривати це смiття, i як багато людей, присутнiх тут, могли цьому вiрити? Минуло пiвтори години, перш нiж Хонекер нарештi опустився у крiсло, виголосивши промову, яка, як здавалося Джайлзу, могла б за часом конкурувати з «Перснем нiбелунгiв» Вагнера, однак не за якiстю лiбрето.

До чого Джайлз був не готовий, то це до п’ятнадцятихвилинних овацiй, що вибухнули пiсля виступу Хонекера, якi влаштували кiлька зумисне посаджених апаратчикiв i прихильникiв, котрi, ймовiрно, насолоджувалися пляцком iз заварним кремом. Нарештi генеральний секретар покинув сцену, але його затримали, щоб вiн мiг потиснути руки захопленим делегатам.

– Яка чудова промова, – схвалив колишнiй iталiйський мiнiстр, чие iм’я Джайлз досi не мiг згадати.

– Можна й так сказати, – зауважив Джайлз, посмiхаючись Карiн, котра насупилася у вiдповiдь.

Джайлз усвiдомив, що iталiець уважно до нього придивляеться.

– Чудовий взiрець ораторського мистецтва, – додав вiн, – але менi доведеться уважно ii перечитати, щоб переконатися, що не пропустив жодного ключового моменту.

Копiю промови Хонекера вiдразу вклали до рук Джайлза, що лише нагадало йому, наскiльки пильним слiд бути. Його слова, здавалося, задовольнили iталiйця, який вiдволiкся, коли повз нього проходив iнший делегат, обiйняв його i запитав:

– Як справи, Джане-Лусiо?

– І що буде тепер? – прошепотiв Джайлз.

– Чекатимемо, поки нас вiдведуть назад до автобуса. Але важливо, щоб ви продовжували виглядати так, нiби вас це вразило, тому, будь ласка, продовжуйте робити комплiменти своiм господарям.

Джайлз вiдвернувся вiд Карiн i взявся тиснути руки кiльком европейським полiтикам, iз якими Грiфф Гаскiнс вiдмовився б подiлитися навiть пiнтою пива.

Чоловiк не мiг повiрити своiм вухам. Хтось справдi свиснув, аби привернути увагу iноземних делегатiв. Потiм iх зiбрали i, як непокiрних учнiв, повели назад до автобуса.