Надходить та година

 – Це скоро стане звичкою, i, чесно кажучи, ти набагато кращий кандидат, нiж я був на перших виборах.

Молодик уперше посмiхнувся.

– Вiтаю! Мене звуть Боб Фiлдiнг, i я кандидат вiд лейбористiв на довиборах вiд Бристольських докiв, якi вiдбудуться двадцятого травня, – промовив вiн, коли до Джайлза пiдiйшла Емма.

– Ти вже починаеш шкодувати, що не висунув власну кандидатуру? – прошепотiла вона, продовжуючи роздавати листiвки. – Адже цiлком зрозумiло, що виборцi або пробачили, або забули про Берлiн.

– Але я не забув, – заперечив Джайлз, тиснучи руку iншому перехожому.

– Вальтер Шеель не телефонував?

– Нi, але вiн не зателефонуе, поки не матиме чого сказати напевне.

– Будемо сподiватися, що ти маеш рацiю, – здалася Емма. – Інакше ти справдi пошкодуеш.

– Аякже, але що з цим робитимете ви? – наполягав якийсь виборець.

– Що ж, переводити краiну на триденний тиждень не можна, – зазначив Фiлдiнг. – А прiоритетом Лейбористськоi партii завжди була проблема безробiття.

– Нiколи не кажи «безробiття», – прошепотiв Джайлз.

– Доброго ранку, мене звати Боб…

– Це вона? – запитала Емма, споглядаючи через дорогу.

– Безперечно, – пiдтвердив Джайлз.

– Познайомиш?

– Ти, мабуть, жартуеш. Нiщо не могло б втiшити цю даму бiльше, нiж свiтлина на першiй шпальтi кожноi газети завтра вранцi, на якiй вона тисне руку колишньому депутату.

– Ну, якщо тобi не можна, менi доведеться зробити це самiй.

– Ти не можеш…

Але Емма вже перетинала вулицю. Опинившись на iншому боцi, вона просто пiдiйшла до державного секретаря з питань освiти та науки й простягнула iй руку.

– Доброго ранку, панi Тетчер. Я сестра сера Джайлза…

– І що iще важливiше, панi Клiфтон, ви перша жiнка, яка очолила акцiонерну компанiю.

Емма посмiхнулася.

– Жiнки нiколи не мали права голосувати! – лементував чоловiк, погрожуючи п’ястуком iз автомобiля, що проiжджав повз них.

Панi Тетчер помахала йому рукою i великодушно посмiхнулася.

– Не знаю, як ви собi даете iз цим раду, – промовила Емма.

– У моему випадку я нiколи не хотiла робити щось iнше, – сказала Тетчер. – Хоча й визнаю, що диктатура могла б трохи полегшити нам роботу.

Емма засмiялася, але панi Тетчер залишилася серйозною.

– До речi, – сказала вона, кидаючи погляд через дорогу, – ваш брат був чудовим депутатом, а також дуже шанованим мiнiстром як удома, так i за кордоном.