Відрубність Галичини

Пан комiсар жалував його, вичитував йому рiзнi моральнi науки, признався нарештi, що вiн колись також був молодим i радикалом, але тепер давно вже позбувся молодостi, радикалiзму та всяких принципiв. Вiн знав уже про наш намiр скликати зiбрання виборцiв на основi § 2 закону про збори i недвозначно дав зрозумiти Гукевичевi, що власть розжене жандармами тi збори, «бо той параграф по моiй iнтерпретацii, – додав п. комiсар з натиском, – мае значення тiльки для зборiв найближчих знайомих». По пiвгодиннiй розмовi Гукевича випущено.

Арештування Гукевича викликало мiж селянами, присутнiми в мiстi, великий перестрах. Побачили в тiм «сильну руку» п. Тишковського. Агенти того пана натомiсть набрали вiдваги i переказали менi явну погрозу, що, коли покажусь де-будь у мiстi, мене поб’ють. Переляканi селяни просили мене не виходити з помешкання. Коли Гукевич вернув, побачили ми, що серед таких обставин шкода заходу ще раз скликати збори, бо нiхто не прийде. З тим я вiд’iхав до Львова, обiцявши, що день перед виборами приiду знов до Добромиля.

Згадаю тут iще, що протягом усього того часу польська преса, пiдбита шляхетським духом, робила все можливе, аби знеславити мене в очах публiки. Зразу, коли ще кандидував д-р Антоневич, мене окричувано як замаскованого москвофiла; пiзнiше, коли д-р Антоневич зрiкся своеi кандидатури, з мене зроблено прихильника перевороту, а виборчу кампанiю в перемиськiм окрузi представлено як боротьбу суспiльного порядку, якого представником мав бути п. Тишковський з мiжнародною пропагандою перевороту.

Розумiеться, не бракувало й таких, що в моiй кандидатурi бачили приватнi мотиви.

У клерикальнiм «Dziennik’y Poznansk’im» подано вiдомiсть, що се моя пiмста за те, що моя габiлiтацiя на приватного доцента руськоi лiтератури на Львiвськiм унiверситетi, хоч фiлософiчним видiлом того унiверситету прийнята з найбiльшою похвалою, не була затверджена мiнiстерством просвiти на основi оречення львiвського намiсника гр. Казимира Баденi. Дуже характеристичне також те, що два сеймовi посли i польськi демократи д.

Тадей Романович в «Now’iй Reform’i» i Теофiл Мерунович у «Gazet’i Narodоw’iй» не поцуралися вiзвати прилюдно головного редактора «Kurjer’a Lwowsk’ого» д. Генрика Реваковича, якого довголiтнiм спiвробiтником був я, аби видалив мене з редакцii тоi газети як «заклятого ворога польщини та клеветника польськоi нацii».

Так надiйшов, нарештi, день виборiв. Оповiм подii того дня за чергою. 30 жовтня поiхав я до Добромиля.