Відрубність Галичини

Тут застав я знайомого менi селянина Муштука, що на сьогодня мав завiзвання до добромильського суду в справi його вищезгаданого арештування.

– То правдива бiда, – говорив вiн. – Скоро тiльки я показався в мiстi, зараз обступили мене агенти Тишковського. Вони пiзнали мене й почали питати: «А ти що тут робиш?» Я показав iм свое завiзвання до суду. «То йди до суду, – сказали вони, – а скоро тебе вiдтам випустять, не смiй забаритися анi однiеi години в мiстi, але iдь назад, вiдки прибув, а то буде тобi лихо». Невважаючи на те, я лишився.

Я чув, що за мною слiдять, хочуть мене бити.

– А що ж iз виборцями, – запитав я, – чи можна говорити з ними?

– Про се нема що й думати, – вiдповiв вiн. – Мiсто повне агентiв Тишковського, злiсних i слуг. Скоро покажеться який виборець, його зараз обступають, тягнуть до шинку, гостять горiлкою та ковбасою i стережуть, аби не рушився нiкуди. Я пiшов також до такого шинку, але поплiчники Тишковського зараз пiзнали мене, а шинкар не хотiв дати менi навiть склянки пива й вiзвав мене, щоб я зараз iшов геть i не псував йому iнтересу.

Я заiхав до знайомого адвоката д-ра Тiгермана, мойого колишнього ученика з дрогобицькоi гiмназii. Минуло ледве 10 мiнут, аж ось являеться у нього головний агент пана Тишковського й питае гостро:

– Чи тут д-р Франко?

– Так, – вiдповiв д-р Тiгерман. – Чого вам треба вiд нього?

– Хочемо арештувати його.

– Ви? А ви хто такий?

– Ми не ми, а знайдуться такi, що се зроблять.

– У моему домi, – вiдповiв д-р Тiгерман, – не зробить сього нiхто.

Вiн мiй гiсть, а хто би захотiв арештувати його, навчиться лiтати долi сходами.

Агент зацукався.

– Ну, у вашiм домi, пане маценасе, ми сього не зробимо, але скоро тiльки покажеться у мiстi, його арештують.

І щоб надати бiльше значення сiй погрозi, в сiнях каменицi, в якiй на першiм поверсi була канцелярiя та помешкання д-ра Тiгермана, поставлено сторожу з 10 до 12 людей, якi, очевидно, мали поручення блокувати мене, не впускати анi виборцiв до мене, анi мене до них.

Вони стояли там до пiвночi. Перемерзши, мабуть порядно, й не дождавшися нiкого, вони пiшли геть, але вранцi другого дня з’явилися знов. Рiвночасно силою видалювано моiх прихильникiв iз мiста. Отак прочищено грунт, а всю нiч приготовувано податливих виборцiв горiлкою та пивом при звуках музики по шинках до вiдповiдного сповнення iх найвищого горожанського обов’язку.

Рано, коло восьмоi години, сторожi бiля дому д-ра Тiгермана вже не було i я вийшов на мiсто.