Відрубність Галичини

Може, найцiкавiшим епiзодом була промова селянина Остапа з Яксманич, який досить досадно змалював особу пана Тишковського, його «паперовi грошi»[26 - Спецiальнi квитки зi штемпелем Тишковського, якими вiн розраховувався замiсть грошей з селянами за роботу, але пiзнiше вiдмовився викупити. І. Франко викрив цi махiнацii Тишковського у статтi «Das Papiergeld des Herrn von Tyszkowski» («Die Zeit», 1895, № 56, с. 50), а також у статтях з приводу виборiв у газетi «Kurjer Lwowski» восени 1895 р.] та його дiяльнiсть серед народу.

Слiдуючоi недiлi, дня 27 жовтня, мали бути знов збори в Перемишлi i зiбрання виборцiв у Добромилi. Невважаючи на сильний дощ, до Перемишля зiйшлося коло 1000 селян, але староство в останнiй хвилi заборонило зiбрання задля небезпеки холери. Се була, очевидно, cholera politica, спецiальна хвороба, дуже розповсюджена в Галичинi, що вибухае тiльки там, де треба ударемнити або розiгнати неприемнi масовi зiбрання.

Я мав намiр того дня представитися виборцям у Добромилi, тож поiхав туди й переконався, що задля довгих дощiв зiбралося тiльки невелике число виборцiв.

Я занявся розмовою з ними в однiй гостиницi. Ледве всi ми були зiбранi, коли до гостиницi вiйшов жандарм, сим разом без карабiна, i сiв коло стола. Ми не переривали своеi розмови i продовжували ii. Жандарм слухав пильно, але не вмiщувався в нашу розмову. Ми постановили на другий день зiбратися в бiльшiм числi в однiм приватнiм помешканнi i вiдбути там збори за особистими запрошеннями на основi § 2 закону про зiбрання.

Коли, одначе, на другий день мiй приятель Василь Гукевич[27 - Василь Гукевич, тодi студент-медик, був сином священика в Квасининi, селi Добромильського повiту. – Прим. І. Франка.] почав на торговицi обходити виборцiв i роздавати iм запросини на збори, той самий учорашнiй жандарм заарештував його з того приводу, що вiн «роздавав селянам картки невiдомого змiсту i агiтував перед наближенням виборiв у часi, в якiм агiтування було заборонене». Даремно доказував йому Гукевич, що власне в тiм часi законом запевнена повна свобода агiтацii.

– Прошу пана йти за мною до пана старости, – раз у раз повторяв жандарм, який, очевидно, поступав у виконаннi даного розпорядження, – там пану все виясниться.

Гукевич пiшов до пана старости, який, одначе, не вдостоiв його анi одного слова, тiльки поручив повiтовому комiсаровi Стшельбицькому переслухати молодого чоловiка. Але се знов було тiльки балакання, яке провадив пан комiсар iз Гукевичем, а не урядове переслухання.